Ми зазвичай пояснюємо світ, вказуючи на те, що речі собою являють, а не на те, з чим вони взаємодіють. Новий аналіз стверджує, що ця когнітивна упередженість неодноразово штовхала науку в глухий кут.
Цей патерн проявляється як у класичних помилках, так і в тому, як люди, навіть експерти, мислять сьогодні. Висновок очевидний: людське мислення спрямовує теорії до властивостей об’єктів і відволікає від зовнішнього середовища.
Команда психологів з Единбурзького університету та Нью-Йоркського університету простежила повторювану упередженість як в історії науки, так і в сучасних умах. «Ранні наукові теорії у різних галузях демонструють спільний патерн: вони надто зосереджуються на вбудованих властивостях і занадто мало – на взаємодіях із середовищем», – зазначив Захарі Горн, лектор з психології Единбурзького університету та провідний автор дослідження. «Ця упередженість простежується протягом усієї історії науки, і її «відбитки пальців» можна побачити навіть серед сучасних науковців».
Автори стверджують, що багато фундаментальних пояснень спиралися на уявні внутрішні сутності. Наприклад, середньовічні уявлення про рух стверджували, що снаряди несуть внутрішній «імпетус», який підтримує їх рух, поки не вичерпається. Лише пізніше Галілей і Ньютон замінили цю концепцію на динаміку, засновану на зовнішніх силах.
Співавтор дослідження Андрій Чимпіан підкреслив ціну такої когнітивної схеми: «Деякі з найбільших наукових досягнень виникли завдяки винахідливості, але наші когнітивні процеси, які віддають перевагу поясненню явищ через їх внутрішні властивості, історично уповільнювали наукове відкриття». Дослідники називають цю систематичну схильність «упередженістю на користь вбудованих властивостей» або «inherence bias».
Щоб перевірити, наскільки поширений цей патерн, команда опитала істориків науки з США, Канади та Великої Британії. Кожен історик перелічував ключові наукові переходи: початкове пояснення явища і пізніше, більш точне. Наприклад, спершу припускали, що припливи – це просто «рухи великих водних мас Землі». Галілей пояснював їх коливанням океанів через рух планети, що дослідники класифікували як «внутрішнє» пояснення. Згодом Кеплер і Ньютон показали, що припливи викликані гравітаційним впливом Місяця – «зовнішнє» пояснення.
Докторанти з філософії науки кодували відповіді як «внутрішні» або «зовнішні». Більшість початкових пояснень робили акцент на властивостях об’єкта; пізніші пояснення зменшували цей акцент.
Приклад із броунівським рухом демонструє це наочно. У 1827 році Роберт Браун спостерігав, що пилкові зерна в воді рухаються хаотично. Спершу біологи пояснювали це «життєвою силою», але дані не підтверджували теорію. Лише десятиліття потому з’ясували, що причиною руху є швидкі, невидимі молекули води, які стикаються із зернами – взаємодія, а не внутрішня сутність.
Сучасні науковці теж піддаються упередженості. Дослідники проводили експерименти з практикуючими вченими, дорослими не-науковцями та дітьми 5–9 років, даючи реальні наукові спостереження для пояснення. У всіх групах перші спроби пояснень тяжіли до внутрішніх властивостей, навіть серед експертів, хоч і у більш технічній формі.
Автори підкреслюють, що це не провали науковців, а особливість людської когніції. Складність світу спокушає шукати внутрішні характеристики. Така схильність іноді корисна, але може гальмувати прогрес, коли справжні рушії – зовнішні сили та взаємодії.
«Шлях від інтуїтивних пояснень до зрілих наукових моделей рідко прямий. Це дослідження вказує на систематичне джерело відхилень у самій когнітивній архітектурі – у базових обмеженнях обробки інформації, які визначають, як ми спочатку намагаємося зрозуміти незнайомі явища», – йдеться у публікації.
Історичні помилки не були випадковими, вони слідували впізнаваній упередженості на користь внутрішніх властивостей. Усвідомлення «inherence bias» допомагає вчителям і науковцям спрямовувати мислення на контекст, взаємодію та середовище, щоб майбутні теорії були ближчими до істини.
Дослідження опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.