Здається, озеро — це просто місце, де вода затримується перед тим, як продовжити свій шлях. Але нове дослідження показує: озера можуть суттєво впливати на те, куди зрештою потрапляє вуглець — в атмосферу чи далі вниз за течією.
Науковці дослідили 32 пов’язані між собою мережі струмків і озер на півночі Швеції. Виявилося, що в мережах із у 10 разів більшою площею водної поверхні в атмосферу викидалося приблизно у 1,8 раза більше вуглецю.
Озера буквально сповільнюють вуглець
Струмки й річки постійно підхоплюють вуглець із ґрунту та навколишніх ландшафтів і переносять його вниз за течією. Частина цього вуглецю може перетворюватися на гази, зокрема CO₂, і залишати воду.
Ключову роль тут відіграє час. Швидкий струмок переносить розчинений вуглець далі, тоді як озеро значно сповільнює його рух. У результаті мікроорганізми та інші природні процеси отримують більше часу, щоб переробити органічний вуглець. У досліджених мережах час перебування води коливався від 42 хвилин до 29 років, причому майже весь цей час забезпечували саме озера.
Чим більше озер — тим довше «подорожує» вуглець
Дослідники проводили вимірювання навесні, на початку літа, наприкінці літа та восени. Вони проаналізували понад 360 ділянок струмків і 42 озера, порівнюючи викиди CO₂ з кількістю вуглецю, яка продовжувала рухатися вниз за течією.
Результат виявився доволі різким: мережі з у 10 разів більшою водною поверхнею мали приблизно у 35 разів довший час перебування води та вищі викиди вуглецю відносно його подальшого експорту.
Влітку ефект посилюється
Найбільша різниця спостерігалася влітку — у тепліший і сухіший період, коли рівень води у струмках знижується. Менший потік означає, що вуглець довше залишається всередині мережі, а вища температура може прискорювати біологічні процеси, які сприяють утворенню CO₂.
Втім, вчені наголошують: вони ще не встановили точно, яка частина ефекту пояснюється розкладанням органічного вуглецю, а яка — іншими відмінностями між мережами з великою та малою кількістю озер.
Озера — важлива частина великої картини
Дослідження підказує, що озера та струмки не варто розглядати як окремі елементи природи. Разом вони формують своєрідну систему, яка може змінювати рух вуглецю через ландшафт.
І це важливо не лише для розуміння окремих водойм. Якщо озера здатні суттєво змінювати шлях вуглецю від суші до річок і атмосфери, їхня роль у глобальному вуглецевому циклі може бути значно важливішою, ніж вважалося раніше.