Понад 160 років тому перші знахідки Archaeopteryx стали одним із найпереконливіших доказів теорії еволюції Charles Darwin. Цей давній перехідний вид поєднав у собі риси динозаврів і сучасних птахів, показавши, як могла виглядати еволюція польоту. І, як виявляється, навіть сьогодні ці скам’янілості продовжують відкривати нові та несподівані деталі.
Нещодавно вчені з Field Museum у Чикаго дослідили один із найкраще збережених зразків цього виду — так званий «чиказький археоптерикс». Результати роботи, опубліковані в Nature, стали можливими завдяки унікальному стану знахідки та використанню сучасних технологій.
Цей екземпляр, знайдений у вапняках Зольнгофена в Німеччині, виявився найменшим із відомих археоптериксів — приблизно розміром із голуба. Його кістки буквально «вросли» у тверду породу, що зробило процес підготовки надзвичайно складним і тривалим. Робота тривала понад рік, адже вченим довелося діяти максимально обережно, щоб не пошкодити не лише кістки, а й м’які тканини, які дивом збереглися.
Щоб розібратися в структурі скам’янілості, дослідники використовували комп’ютерну томографію. Це дозволило «зазирнути» всередину каменю і точно визначити, де саме знаходяться кістки. Додатково застосовували ультрафіолетове світло — завдяки особливому хімічному складу скам’янілостей із цього регіону м’які тканини починають світитися, що допомагає їх виявити.
У результаті вдалося отримати безпрецедентно детальне уявлення про будову археоптерикса — від черепа до хвоста. Зокрема, вчені змогли краще зрозуміти, як еволюціонували череп і дзьоб сучасних птахів. Виявилося, що деякі особливості, які сьогодні дозволяють птахам рухати дзьобом незалежно від черепа, могли почати формуватися ще на цьому ранньому етапі.
Не менш важливими стали знахідки, пов’язані з кінцівками. Збережені м’які тканини на лапах і крилах свідчать, що археоптерикс міг пересуватися по землі та, ймовірно, лазити по деревах. Це додає нових штрихів до розуміння способу життя цієї істоти.
Але найбільший інтерес викликало питання польоту. Довгий час вчені сперечалися, чи справді археоптерикс міг літати, чи лише планерував. Нове дослідження дає вагомі аргументи на користь того, що він був здатний до активного польоту.
Ключову роль у цьому відіграли так звані третинні пера — довгі пера у верхній частині крила. У цього екземпляра вони добре збереглися, і саме вони, ймовірно, допомагали компенсувати особливу будову крила та забезпечували необхідну підйомну силу. Цікаво, що у близьких родичів археоптерикса таких структур не було, що може пояснювати, чому вони не літали.
Це відкриття також натякає на ще більш захопливу ідею: здатність до польоту могла виникати у динозаврів не один раз, а кілька незалежних разів у процесі еволюції.
Попри те, що археоптерикс вивчають уже понад півтора століття, нові технології дозволяють побачити його буквально по-новому. І, як зазначають дослідники, ця робота — лише початок. Попереду ще багато відкриттів, які можуть змінити наше уявлення про те, як саме динозаври перетворилися на птахів.
Історія Archaeopteryx вкотре доводить: навіть найвідоміші наукові символи можуть приховувати секрети, які чекають свого часу, щоб бути розкритими.
Повне дослідження було опубліковано в журналі Nature.