Нове дослідження, проведене вченими Центру дослідження Землі з космосу Університету Манітоби, пропонує найповніший на сьогодні огляд того, як Східна частина шельфового льодовика Твейтса в Західній Антарктиді поступово руйнувалася протягом останніх двадцяти років.
Льодовик Твейтса в Західній Антарктиді, який часто називають «льодовиком Судного дня», є одним із найшвидше змінюваних льодовиково-океанічних систем на планеті, і його майбутнє залишається одним із найбільших джерел невизначеності в прогнозах глобального підвищення рівня моря.
Одне з його плавучих відгалужень — Східна частина шельфового льодовика Твейтса (TEIS) — частково утримується та стабілізується завдяки точці кріплення на північному краю. Протягом останніх двадцяти років ця шельфова частина зазнавала посилення тріщиноутворення, зосередженого навколо великої зсувної зони, розташованої вище цієї точки кріплення.
Походження дослідження та міжнародна співпраця
Нова стаття, опублікована в Journal of Geophysical Research: Earth Surface (AGU, 2025), представляє найдетальніший на сьогодні запис того, як Східна частина льодовикового шельфу Твейтса поступово слабшала та руйнувалася впродовж останніх двох десятиліть.
Дослідження було виконано в Центрі дослідження Землі з космосу (CEOS) Університету Манітоби під керівництвом Дебангшу Банерджі, випускника CEOS, у співпраці з докторкою Карен Еллі (доцентка CEOS) та доктором Девідом Лілієном (доцент Університету Індіани в Блумінгтоні та колишній науковий співробітник CEOS).
Проєкт є частиною програми TARSAN (Thwaites-Amundsen Regional Survey and Network), що входить до Міжнародної колаборації з вивчення льодовика Твейтса (ITGC) — великої спільної дослідницької ініціативи США та Великої Британії, спрямованої на вивчення процесів, які спричиняють зміни льодовика Твейтса в Західній Антарктиді. Відомі гляціологи доктор Тед Скамбос, доктор Мартін Траффер, доктор Адріан Лакман і докторка Ерін Петтіт також долучилися до дослідження.
Як руйнується льодовиковий шельф
Використовуючи 20 років даних (2002–2022) зі супутникових знімків, вимірів швидкості льодовикового потоку та польових GPS-спостережень, дослідники відстежили, як виникали та розвивалися тріщини в зоні зсуву TEIS та як ці зміни впливали на рух льоду.
Аналіз показав, що поступове зростання цих тріщин призвело до поступового відриву шельфу від точки кріплення, що, своєю чергою, прискорило рух льоду вище за течією та зменшило структурну стабільність шельфу.
Дослідження описує чотири стадії цього процесу ослаблення та виділяє два ключові висновки. По-перше, тріщини розширювалися у дві фази: початкову — з довгими тріщинами, паралельними напрямку потоку льоду, а потім — із коротшими тріщинами, що формувалися перпендикулярно до руху льоду.
По-друге, дослідники виявили доказ самопідсилювального зворотного зв’язку між руйнуванням структури та прискоренням руху льоду — процесу, який значною мірою сприяв швидкому розпаду шельфу в останні роки. Дослідження показує, як точка кріплення, що колись була важливим стабілізатором TEIS, поступово перетворилася на чинник дестабілізації через чотири послідовні стадії.
Цей сценарій дезінтеграції шельфового льодовика може слугувати попередженням для інших антарктичних шельфів, які сьогодні демонструють подібні ознаки ослаблення. Подальша втрата цих плавучих льодовикових платформ може мати значні наслідки для майбутнього внеску Антарктичного льодовикового щита у глобальне підвищення рівня моря.