Міжнародна команда дослідників, можливо, знайшла відповідь на одне з давніх питань космічної науки — і це може змінити наше розуміння того, як зародилося життя. Хоча вуглецевмісні астероїди рясно зустрічаються в космосі, вони становлять менше 5% метеоритів, знайдених на Землі.
Міжнародна група науковців зі Школи наук про Землю та планети Університету Кертіна, Міжнародного центру радіоастрономічних досліджень (ICRAR), Паризької обсерваторії та інших установ об’єднала зусилля, щоб знайти відповідь.
У дослідженні, опублікованому в журналі Nature Astronomy, вчені проаналізували майже 8500 метеороїдів та метеоритних падінь, використовуючи дані з 19 мереж спостереження за болідами у 39 країнах — це зробило його наймасштабнішим дослідженням такого типу. Стаття має назву «Історія перигелію та виживання в атмосфері як головні чинники запису метеоритів на Землі».
Співавтор доктор Адріан Девільпуá з Центру космічної науки і технологій та Інституту радіоастрономії Університету Кертіна (CIRA) розповів, що атмосфера Землі та Сонце діють як гігантські фільтри, які знищують крихкі вуглецевмісні (карбоністі) метеороїди ще до того, як вони досягають поверхні.
«Ми давно підозрювали, що слабкі, карбоністі матеріали не витримують входу в атмосферу», — сказав доктор Девільпуá. «Це дослідження показує, що багато з цих метеороїдів навіть не доходять до атмосфери: вони руйнуються внаслідок багаторазового нагрівання, коли проходять поблизу Сонця.
Ті, що переживають “запікання” в космосі, мають вищі шанси пройти через атмосферу Землі».
Карбоністі метеорити особливо важливі, оскільки містять воду й органічні молекули — ключові інгредієнти, пов’язані з походженням життя на Землі. Доктор Патрік Шобер із Паризької обсерваторії зазначив, що ці відкриття змінюють підхід учених до інтерпретації метеоритів, які вже було зібрано.
«Багаті на вуглець метеорити — це одні з найхімічно-примітивніших матеріалів, які ми можемо вивчати — вони містять воду, органічні молекули й навіть амінокислоти», — сказав він. «Однак у наших колекціях їх дуже мало, і це створює ризик мати неповну картину того, що насправді є в космосі і як будівельні блоки життя потрапили на Землю.
Розуміння того, що саме фільтрується і чому — ключ до відтворення історії нашої Сонячної системи та умов, які зробили життя можливим». У дослідженні також з’ясували, що метеороїди, які виникають через припливні руйнування — коли астероїди розпадаються внаслідок близьких зіткнень із планетами — особливо крихкі й майже ніколи не переживають вхід в атмосферу.
«Це відкриття може вплинути на майбутні місії до астероїдів, оцінку небезпеки зіткнень, а також на теорії про те, як вода й органічні сполуки потрапили на Землю та сприяли зародженню життя», — зазначив доктор Шобер.
До дослідження також долучилися Інститут астрономії Румунської академії, Національний музей природничої історії та Екс-Марсельський університет.