Зареєстрована геомагнітна буря, що помітно вплинула на земну цивілізацію, сталася лише одного разу — в 1859 році. Але це квіточки в порівнянні з тим, на що здатні зірки, подібні до Сонця. На вибірці з 56 450 схожих на наше світило зірок вчені показали, що спалахи на два порядки потужніше здатні відбуватися кожні 100 років. Ця робота рясніє натяжками і сповнена прогалин, але з усього виходить, що нам поки що крупно щастить.
Ми не до кінця розуміємо фізику Сонця. В основі процесів горіння зірок лежить квантова фізика та справжній випадок. Вивчаючи активність Сонця та зірок того ж класу та масштабу вчені спираються на статистику, яка окреслює межі можливого. На Землі про історичну активність Сонця ми судимо за рівнем азоту у льодах Арктики та Антарктиди, а також з недавнього часу за рівнем ізотопу вуглець-14 у деревині. За цими «записами» вдалося відновити ряд екстремальних спалахів на Сонці, що виникли в минулому, найпотужніший з яких стався трохи більше 14 тис. років тому.
Але вчені мають інші архіви — цілий всесвіт даних у всіх сенсах. Достатньо зібрати статистику за мегаспалахами сонцеподібних зірок і застосувати отримані дані до нашої системи. Тільки є одна поки що непереборна похибка: активність зірки залежить від швидкості її обертання навколо своєї осі (чим повільніша і старіша зірка, тим нижча активність), а виміряти цю швидкість можна далеко не завжди. Недолік цієї інформації вчені замінили даними про яскравість зірок та їх температуру, підібравши найбільш схожі на Сонце за сукупним набором характеристик.
Перебравши зірки з каталогу спостережень телескопа «Кеплер», дослідники відібрали 56450 зірок, умовно схожих на Сонце. На 2527 з них зафіксовано 2889 суперспалахів з енергією, що в сотні разів перевищує спалах 1859 року. І якщо тоді по всій Землі спалахнуло обладнання на телеграфних станціях, то у разі мегаспалаху, можливо, будуть виведені з ладу всі супутники і широко торкнуться електроніки на поверхні Землі. Масовий вихід електроніки з ладу стане залежною від неї цивілізації справжнім кінцем світу.
Нехитрі підрахунки показали, що подібні до Сонця зірки можуть випускати мегаспалахи кожні 100 років. Якщо це так, то наша зірка безперечно заборгувала нам «кінець світу». Але є ще одна натяжка у роботі. Подія 1859 супроводжувалося також викидом корональної маси в бік Землі. Спалах без викиду маси Сонця — переважно рентгенівське випромінювання — це теж не цукор. Це переривання зв’язку та опромінення всіх, хто летить на літаках чи космічних кораблях.
Реальну загрозу становить плазма Сонця – корональна маса. Заряджені частинки у вигляді сонячного вітру можуть сильно роздмухати атмосферу і буквально впустити супутники, а також викликати наведені струми в металевих конструкціях на земній поверхні. Спалахи далеко не завжди супроводжуються викидом корональної маси, що є ще одним невідомим в апокаліптичному рівнянні вчених. Нарешті, спалахи також часто спрямовані у бік від Землі, що ще більше знижує ймовірність приходу Судного дня. Тому, перефразовуючи класика, можна сказати, що висновки про високу ймовірність кінця світу дуже перебільшені. Але забувати про таку ймовірність не можна. Продовжуємо розбиратися у питанні.