Міжнародна група геологів з’ясувала, коли почав відступати антарктичний льодовик Туейтса, який називають «льодовиком Судного дня». Оцінки зміни рівня Світового океану сильно відрізняються: від п’яти-шести сантиметрів до 2100 до 2,5-2,9 метра до 2500-го. Річ у тому, що зараз немає чіткого розуміння того, як льодовики будуть реагувати на кліматичні зміни. Є припущення, що сильне танення льодовика Туейтса («льодовик Судного дня») може дестабілізувати західну частину Антарктичного крижаного щита.
Льодовик Туейтса так прозвали тому, що, розтанув, він може підняти рівень Світового океану на 60 сантиметрів. А за даними 2019 року, його внесок у загальне підвищення цього рівня становить чотири відсотки. Льодовик розташований у Західній Антарктиді і за площею приблизно дорівнює Алтайському краю. Вважається, що він тане з вини щодо теплих навколополярних глибинних вод. Прискорення втрати льоду спостерігали з 1970-х, але досі залишалося незрозумілим, коли саме це почалося.
Група геологів із США та Великобританії вирішила дізнатися, звідки відраховувати сучасну фазу танення «льодовика Судного дня». Для цього вони зібрали керни морських відкладень з різних глибин уздовж фронту, що тане. Аналіз за допомогою комп’ютерних програм, томографії та інших методів показав, що стоншення крижаного шельфу почалося як мінімум у 1940-і роки. Статтю про це опублікували в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Керни осадових порід завдовжки до шести метрів зібрали влітку 2019 року. Глибина їхнього залягання варіюється від 450 до 750 метрів. Дослідники витягували керни з різних місць — на мілководній ділянці біля північної околиці льодовикової мови, з невеликої западини із західного боку та інших. На основі зібраних даних геологи інтерпретували процес накопичення опадів.
Відкладення навколо Туейтса, за словами авторів, задокументували довгу стабільність льодовика з раннього голоцену (11 700 років – наші дні) та відступ льодів упродовж XX століття. На це, наприклад, вказували уламки льодовикового походження, плюми талої води та відкладення сусіднього льодовика Пайн-Айленд. Геохронологічний аналіз одного з кернів показав, що льодовик Судного дня став відокремлюватися від морського дня 1944 ± 12 року, яке остаточне відкріплення відбулося близько 1970 ± чотири роки.
Дослідники зробили висновок, що льодовик Туейтса почав відступати в середині XX століття разом із Пайн-Айлендом. Це, на думку авторів, свідчить про кліматичну чутливість регіону, а синхронність змін вони пояснили тривалим Ель-Ніньо 1939–1942 років.
«Що особливо важливо у нашому дослідженні, так це те, що ці зміни не є випадковими чи характерними лише для одного льодовика. Вони є частиною ширшого контексту клімату, що змінюється», — зазначає автор статті Рейчел Кларк.