Вчені з Університету Юти розробили метод знищення пер- і поліфторалкільних речовин (PFAS), відомих як «вічні хімікати». Технологія дає змогу руйнувати надзвичайно міцні хімічні зв’язки, завдяки яким ці сполуки майже не розкладаються в навколишньому середовищі. При цьому процес відбувається за температури близько 110°C — значно нижчої, ніж зазвичай потрібно для такого типу хімічного руйнування.
Результати дослідження опубліковано в журналі Communications Chemistry. Розробка може стати важливим кроком у боротьбі із забрудненням води та ґрунтів PFAS, однак перед практичним застосуванням технологію ще потрібно перевірити в повноцінних системах очищення.
Як працює новий метод
PFAS називають «вічними хімікатами» через їхню надзвичайну стійкість. Міцні зв’язки між атомами вуглецю та фтору роблять ці речовини корисними для промисловості: їх застосовують, зокрема, у водонепроникному одязі, антипригарних покриттях і протипожежній піні. Проте та сама властивість спричиняє серйозну екологічну проблему: PFAS накопичуються у водоймах, ґрунтах і живих організмах.
Багато сучасних технологій здатні вилучати ці сполуки із забрудненої води або ґрунту. Але після фільтрації залишається концентрований відхід, який також потрібно безпечно знешкодити. Повністю зруйнувати PFAS складно: традиційні методи часто потребують дуже високих температур, значних витрат енергії або спеціального обладнання.
Команда дослідників запропонувала інший підхід — дефторування. Він ґрунтується на використанні реакційноздатних хімічних сполук, які називають нуклеофілами. Вони допомагають розривати зв’язки вуглець–фтор, що становлять основу молекулярної структури PFAS. У результаті утворюються сполуки, з якими легше працювати далі.
За словами науковців, процес може відбуватися за температури приблизно 110°C. В окремих експериментах знадобилося нагрівання до 150°C, але це все одно значно менше, ніж зазвичай потрібно для термічного руйнування таких стійких речовин.
Випробування та подальші перспективи
Під час лабораторних випробувань метод показав ефективність щодо кількох типів стандартних PFAS. Зокрема, він впорався з трифтороцтовою кислотою (TFA) — особливо стійким фрагментом, який часто залишається після застосування інших методів очищення. Дослідники також перевірили технологію на промислових пластиках і деяких нових типах PFAS.
Важливо, що експерименти проводилися за звичайних умов відкритого повітря, без потреби у спеціальному герметичному середовищі. Водночас метод поки що не працює з усіма різновидами PFAS.
Наступний етап — інтегрувати процес у реальну систему очищення та перевірити його на забрудненій воді з низькими концентраціями речовин. Дослідникам також потрібно з’ясувати, скільки енергії та хімічних реагентів потребуватиме технологія у промисловому масштабі, а також чи вдасться ефективно відновлювати й повторно використовувати розчинники.
Проблема PFAS залишається актуальною через десятиліття їхнього промислового використання. Деякі з найнебезпечніших сполук уже обмежені або заборонені, але значна кількість речовин продовжує застосовуватися, а накопичене забруднення нікуди не зникло. Тому новий метод може стати корисним інструментом для знешкодження таких відходів. Однак його економічну ефективність і придатність для масштабного очищення довкілля ще належить довести.
