Хронічний біль у попереку може впливати не лише на фізичні відчуття, а й на роботу мозкових мереж, пов’язаних із самосприйняттям. Дослідники з Медичної школи Каліфорнійського університету в Сан-Дієго виявили, що раптові загострення болю під час руху активують мережу мозку, яка зазвичай знижує свою активність у відповідь на звичайний больовий подразник.
Це відкриття може допомогти пояснити, чому хронічний біль іноді важко контролювати за допомогою традиційних методів лікування. Результати дослідження опублікували 5 жовтня 2026 року в British Journal of Anaesthesia.
Біль активує мережу, пов’язану із самосприйняттям
У центрі уваги науковців опинилася так звана мережа пасивного режиму роботи мозку (Default Mode Network, DMN). Її також називають мережею самосприйняття, оскільки вона бере участь у процесах, пов’язаних із роздумами про себе, особистими спогадами, емоціями та власною ідентичністю.
Зазвичай активність цієї мережі знижується, коли людина зосереджується на зовнішніх подразниках, зокрема на фізичному болю. Однак під час загострення хронічного болю в попереку, спровокованого рухом, дослідники зафіксували протилежну реакцію: DMN активувалася.
Це свідчить про те, що хронічний біль може залучати не лише системи обробки фізичних сигналів. Він також здатен взаємодіяти з мозковими процесами, які формують уявлення людини про себе.
Як науковці досліджували реакцію мозку
В експерименті взяли участь 114 людей із хронічним болем у попереку. Дослідники використовували тест піднімання випрямленої ноги — стандартну клінічну процедуру, яка може провокувати біль у спині.
Під час виконання тесту учасникам проводили функціональну магнітно-резонансну томографію зі спеціальною методикою вимірювання мозкового кровотоку — артеріальним спіновим маркуванням (ASL). Вона дає змогу оцінювати зміни кровопостачання мозку без введення контрастної речовини.
Для порівняння учасники також отримували короткий тепловий подразник на литці — неприємне, але безпечне відчуття, подібне до короткочасного болю від дотику до гарячої поверхні.
Результати показали принципову різницю між двома ситуаціями. Під час загострення хронічного болю, спричиненого рухом, мережа DMN ставала активнішою. Натомість у відповідь на тепловий подразник її активність знижувалася — так, як зазвичай відбувається під час гострого болю.
Науковці також виявили, що в учасників із сильнішим хронічним болем зв’язки між DMN і первинною соматосенсорною корою були вираженішими. Ця ділянка мозку відповідає за обробку тілесних відчуттів. Крім того, інтенсивність болю під час тесту була пов’язана зі змінами активності зон, залучених до сенсорних і рухових процесів. Зміни частоти серцевих скорочень також відображали силу больового загострення.
Чому хронічний біль може ставати частиною особистого досвіду
За словами керівника дослідження Фаделя Зейдана, професора кафедри анестезіології UC San Diego, під час звичайного болю мережа пасивного режиму роботи мозку зазвичай пригнічується. Однак загострення хронічного болю спричиняє незвичну реакцію — її активність зростає.
Дослідники припускають, що це може пояснювати, чому життя з постійним болем виходить далеко за межі самих фізичних відчуттів. Людина може почати пов’язувати біль зі своїм повсякденним досвідом, спогадами про попередні загострення та очікуванням нових епізодів.
Наприклад, страх повторного болю може змушувати уникати певних рухів, а неможливість брати участь у звичних заняттях — впливати на емоційний стан і самооцінку. Таким чином, фізичний симптом може переплітатися з особистими переживаннями та уявленням людини про власні можливості.
Чи допоможуть медитація та псилоцибін
Результати дослідження можуть відкрити нові напрямки в лікуванні хронічного болю. Замість того щоб зосереджуватися винятково на пригніченні больових сигналів, науковці пропонують також вивчати способи змінити реакцію мозку на ці відчуття.
Серед підходів, які досліджує команда Зейдана, — медитація усвідомленості та псилоцибін. Медитація допомагає спостерігати за думками, емоціями й тілесними відчуттями без автоматичного осуду або реакції на них. Псилоцибін вивчають через його потенційний вплив на мозкові процеси, пов’язані зі спогадами, емоціями та очікуваннями.
Однак ці методи поки не можна вважати доведеним лікуванням хронічного болю в спині. Дослідники продовжують клінічні випробування з використанням сканування мозку, щоб з’ясувати, чи здатні такі втручання змінювати відповідні нейронні процеси та покращувати самопочуття пацієнтів.
Нове дослідження не доводить, що хронічний біль є лише психологічним явищем або що його можна усунути медитацією. Воно показує складніший зв’язок між фізичними відчуттями та роботою мозку. Розуміння цього зв’язку може допомогти розробити підходи, які враховуватимуть не лише інтенсивність болю, а й те, як він впливає на повсякденне життя людини.