Заміна цукру штучними підсолоджувачами, схоже, не посилює відчуття голоду, не провокує сильнішої тяги до солодкого та не перешкоджає контролю ваги. До такого висновку дійшли автори огляду трьох великих європейських дослідницьких програм — SWEET, SWITCH і Sweet Tooth. Їхні результати також не виявили переконливих доказів того, що солодший раціон сам по собі погіршує метаболічне здоров’я.
У межах річного дослідження SWEET учасники, які вживали підсолоджувачі без поживної цінності, зберегли дещо більшу втрату ваги порівняно з тими, хто відмовився від них. Найпомітнішою різниця була серед людей, які послідовно дотримувалися призначеного режиму харчування.
Подібні результати отримали в 52-тижневому дослідженні SWITCH: учасники, які пили напої з підсолоджувачами, втратили трохи більше ваги, ніж ті, хто обирав воду. Водночас різниця не була клінічно значущою. В іншому експерименті — Sweet Tooth — збільшення або зменшення солодкості раціону без спеціальної програми схуднення не спричинило помітних змін ваги чи складу тіла.
Дослідники також не виявили послідовного зростання апетиту, потягу до солодкого або загального споживання їжі через підсолоджувачі. Цікаво, що в SWEET учасники, які уникали таких продуктів, із часом почали віддавати перевагу солодшій їжі частіше, ніж ті, хто продовжував їх вживати.
Показники рівня глюкози, інсуліну, холестерину, артеріального тиску та інших параметрів метаболічного й серцево-судинного здоров’я здебільшого залишалися подібними в обох групах. В окремих короткострокових експериментах заміна цукру підсолоджувачами зменшувала підвищення глюкози та інсуліну після їжі. Також в одному дослідженні зафіксували невеликі зміни кишкової мікрофлори, які не супроводжувалися погіршенням кардіометаболічних показників.
Ці результати допомагають пояснити розбіжності між рекомендаціями різних організацій. Всесвітня організація охорони здоров’я застерігає від використання підсолоджувачів як засобу довгострокового контролю ваги, тоді як деякі професійні організації Великої Британії розглядають їх як інструмент скорочення споживання цукру. Частина суперечностей пов’язана з відмінностями між спостережними дослідженнями та рандомізованими контрольованими випробуваннями: перші можуть виявляти зв’язки, але не завжди дозволяють встановити причину й наслідок.
Водночас автори наголошують на обмеженнях. Більшість учасників були дорослими людьми з надмірною вагою, а деякі дослідження мали значну кількість вибулих учасників і спиралися на їхні власні звіти про харчування. Тому результати не обов’язково можна поширювати на дітей, підлітків або людей з іншими харчовими звичками.
Отже, підсолоджувачі можуть допомагати зменшити споживання цукру без помітного посилення апетиту чи погіршення метаболічних показників у межах досліджених періодів. Однак вони не є самостійним засобом схуднення, а наслідки тривалого вживання за різних умов потребують подальшого вивчення.