Міжнародна група вчених спростувала міф, згідно з яким молодість і життя людини можна продовжувати майже необмежено за рахунок зміни способу життя. Згідно з результатами, опублікованими в журналі Nature Communications, у людей і споріднених з ними тварин рівень смертності в пізньому віці строго визначається біологічними властивостями організму.
Відомо, що максимальна тривалість життя людини росла з середини XIX століття приблизно на три місяці на рік. Подальше збільшення тривалості життя залежить від того, чи можливо якимось чином знизити смертність в пізньому віці. Однак кореляції між швидкістю старіння і іншими характеристиками життєвого циклу (смертність до дозрівання, вік першого розмноження, рівень народжуваності) у різних видів тварин вказують на те, що швидкість старіння фіксоване, а смерть при виключенні факторів зовнішнього середовища буде наступати приблизно в одному і тому ж пізньому віці.
Додатковим доказом гіпотези інваріантної швидкості старіння може служити чіткий взаємозв’язок між очікуваною тривалістю життя при народженні і розподілом віку смерті в популяції (так званою рівністю тривалості життя). У більшості розвинених країн смерть найчастіше настає в пізньому віці, в результаті спостерігається низька дисперсія тривалості життя і висока рівність тривалості життя.
Для перевірки гіпотези інваріантної швидкості старіння вчені зібрали великий набір даних по віковим показниками смертності кількох популяцій різних родів приматів, включаючи африканських мавп (два роди), центральноамериканських та південноамериканських мавп (один рід), людиноподібних мавп (два роди) і індіідів (мадагаскарські лемури). Також дослідники вивчили дані про народження і смерть в дев’яти різних людських популяціях Європи, Карибського басейну і України XVII-XX століть, а також двох груп мисливців-збирачів в 1900-2000 роках.
У всіх випадках автори виявили одну і ту ж загальну картину: високий ризик смерті в дитинстві, який швидко знижується в незрілому і підлітковому віці, залишається низьким до раннього дорослішання, а потім постійно збільшується в літньому віці. При цьому всі спостерігаються відмінності в очікуваній тривалості життя і рівність тривалості життя пояснюється варіаціями в смертності молодих особин, а не неоднорідною смертністю протягом усього життя.
Результати підтверджують гіпотезу інваріантної швидкості старіння, яка накладає біологічні обмеження на продовження молодості і життя. Як зазначають автори статті, поки невідомо, чи зможуть медичні досягнення в майбутньому подолати біологічну межу тривалості життя і досягти того, чого не вдалося досягти в ході еволюції.