Лікарі пояснюють, чому в людей росте додаткова артерія на руці

Уявлення про те, як наш вид може виглядати в далекому майбутньому, часто спонукає до бурхливих спекуляцій щодо таких характерних рис, як зріст, розмір мозку та колір шкіри. Проте ледь помітні зміни в нашій анатомії сьогодні демонструють, наскільки непередбачуваною може бути еволюція.

Візьмемо щось таке буденне, як додаткова кровоносна судина на руці, яка за нинішніх тенденцій може стати звичним явищем вже через кілька поколінь.

Артерія, яка тимчасово проходить по центру передпліччя, коли ми ще перебуваємо в утробі матері, зникає не так часто, як раніше, згідно з дослідженням, опублікованим у 2020 році вченими з Університету Фліндерса та Університету Аделаїди в Австралії. Це означає, що зараз більше дорослих, ніж будь-коли, мають додатковий канал судинної тканини, що протікає під зап’ястям.

«Починаючи з 18 століття, анатоми вивчали поширеність цієї артерії у дорослих, і наше дослідження показує, що вона явно зростає», — пояснив у 2020 році анатом Університету Фліндерса Теган Лукас.

«Поширеність становила близько 10 відсотків у людей, народжених в середині 1880-х років, порівняно з 30 відсотками у тих, хто народився в кінці 20-го століття, тож це значне збільшення за досить короткий проміжок часу, коли мова йде про еволюцію».

Серединна артерія формується досить рано у всіх людей, транспортуючи кров до центру руки, щоб живити наші зростаючі руки. Приблизно на восьмому тижні вона зазвичай регресує, залишаючи завдання двом іншим судинам — променевій (яку ми можемо відчути, коли вимірюємо пульс людини) та ліктьовій артеріям.

Анатоми вже давно знають, що таке відмирання серединної артерії не є гарантією. У деяких випадках вона висить ще близько місяця. Іноді ми народжуємося з нею, і вона продовжує пульсувати, живлячи або тільки передпліччя, або, в деяких випадках, і кисть.

Щоб порівняти поширеність цього постійного кровоносного каналу, Лукас та його колеги Мацей Хеннеберг і Джалія Кумаратілаке з Університету Аделаїди дослідили 80 кінцівок від трупів, всі з яких були пожертвувані австралійцями європейського походження. Вік донорів коливався від 51 до 101 року, що означає, що майже всі вони народилися в першій половині 20-го століття.

Зафіксувавши, як часто вони знаходили товсту серединну артерію, здатну нести достатній запас крові, дослідницька група порівняла цифри із записами, знайденими в літературі, беручи до уваги підрахунки, які могли перебільшувати зовнішній вигляд судини.

Той факт, що сьогодні артерія зустрічається у дорослих втричі частіше, ніж понад століття тому, є вражаючим відкриттям, яке свідчить про те, що природний відбір надає перевагу тим, хто зберігає цей додатковий запас крові.

«Це збільшення могло статися внаслідок мутацій генів, що беруть участь у розвитку серединної артерії, або проблем зі здоров’ям у матерів під час вагітності, або ж і того, і іншого разом, — каже Лукас.

Ми можемо уявити, що наявність стійкої серединної артерії може забезпечити спритні пальці або сильні передпліччя надійним припливом крові ще довго після нашого народження. Проте наявність такої артерії також підвищує ризик виникнення синдрому зап’ястного каналу — дискомфортного стану, який робить нас менш здатними користуватися руками.

Визначення факторів, які відіграють основну роль у процесах, що призводять до формування персистуючої серединної артерії, потребує набагато більших досліджень. Якими б вони не були, цілком ймовірно, що ми продовжуватимемо бачити більше таких судин, свідчать результати дослідження.

«Якщо ця тенденція збережеться, то до 2100 року більшість людей матимуть серединну артерію передпліччя», — каже Лукас.

Таке стрімке зростання серединної артерії у дорослих не відрізняється від повторної появи колінної кістки під назвою фабелла, яка сьогодні також зустрічається втричі частіше, ніж сто років тому. Якими б незначними не були ці відмінності, крихітні мікроеволюційні зміни складаються у великомасштабні варіації, які визначають вид.

Разом вони самі створюють новий тиск, виводячи нас на нові шляхи здоров’я і хвороб, які сьогодні нам важко собі уявити. Це дослідження було опубліковане в Journal of Anatomy.