Найбільша суцільна піщана пустеля світу не завжди була безжиттєвим морем дюн. Під час вологіших періодів плейстоцену в пустелі Руб-ель-Халі на Аравійському півострові виникали тимчасові озера, навколо яких могли формуватися зелені природні коридори. Вважалося, що такі водойми приваблювали давніх людей і допомагали їм мігрувати з Африки до Азії.
Однак нове дослідження, опубліковане в журналі Nature, виявило несподівану закономірність: попри численні сліди стародавніх озер, дослідники майже не знайшли ознак людської присутності. Виявилося, що для виживання та тривалого проживання людям потрібна була не лише вода, а й відповідна сировина для виготовлення кам’яних знарядь.
Стародавні озера без слідів людей
Команда науковців подолала приблизно 1500 кілометрів пустелі Руб-ель-Халі, досліджуючи геологічні відкладення та шукаючи можливі сліди давніх поселень. Із 125 обстежених ділянок озерні відкладення виявили на 55. За результатами попередніх досліджень, водойми в цьому регіоні існували приблизно 122–67 тисяч років тому.
Проте жодних переконливих слідів людської діяльності біля цих озер знайти не вдалося.
«Ми стояли на берегах одного стародавнього озера за іншим, але не знайшли нічого, що було б створене людськими руками», — розповів геоархеолог Рудольф Деллмор з Віденського університету.
Це спостереження ставить під сумнів поширене припущення, що наявність прісної води та прилеглих пасовищ автоматично робила центральні райони пустелі привабливими для давніх людей.
Чому води було недостатньо
Під час експедиції дослідники виявили лише 10 ділянок із геологічними відкладеннями каменю, придатного для виготовлення знарядь методом оббивання. Усі вони розташовувалися на зовнішніх окраїнах пустелі.
Центральна частина Руб-ель-Халі має іншу геологічну будову. Там переважають карбонатні та евапоритові породи, які не підходять для виготовлення традиційних кам’яних інструментів. Для спільнот, які залежали від таких знарядь, доступ до відповідної сировини міг бути не менш важливим, ніж наявність води.
Щоб перевірити цю гіпотезу, науковці не обмежилися польовими спостереженнями. Вони також створили модель, яка враховує одночасно доступність води та геологічні особливості місцевості.
За розрахунками дослідників, 57% територій доісторичної Аравії, які могли бути доступними завдяки наявності води, не мали придатного каменю для виготовлення знарядь.
«Зелена Аравія» була мозаїкою придатних для життя територій
Автори дослідження порівняли свої висновки з археологічними даними з інших регіонів світу — зокрема Лівії, Тибету, Єгипту, Південної Африки та Північної Америки. У різних природних умовах доступність кам’яної сировини також впливала на те, де оселялися давні люди.
Для Аравійського півострова це означало, що навіть у вологі періоди придатні для життя території були розділені на окремі зони, де одночасно були вода та матеріали для виготовлення інструментів.
Дослідники описують таку місцевість як своєрідний «літичний архіпелаг»: його окремі острови визначалися не лише кліматом, а й геологією.
Отже, стародавні озера могли підтримувати життя, але не обов’язково створювали умови для тривалого людського поселення. Нові результати також свідчать, що моделі давніх міграцій, які враховують лише воду та рослинність, можуть переоцінювати площу територій, придатних для проживання людей кам’яної доби.