Дослідження показує, що прийняття «дитячого» виразу обличчя може допомогти дорослим відчути сильніший зв’язок зі своїм дитинством. Нове наукове відкриття свідчить: тимчасова зміна сприйняття власного тіла може допомогти людині згадати особисті спогади — навіть ті, що належать до перших років життя.
У статті, опублікованій у журналі Scientific Reports, вперше доведено, що дорослі можуть відтворювати більше ранніх спогадів після того, як побачать і «втілять» версію власного обличчя, цифрово перетворену так, щоб воно виглядало, як у дитинстві.
Експеримент, проведений нейробіологами з Університету Англія Раскін (Anglia Ruskin University, ARU) в Кембриджі, охопив 50 дорослих учасників і застосував техніку під назвою «ілюзія ототожнення з обличчям» (enfacement illusion). Цей метод дозволяє людині сприймати обличчя на екрані комп’ютера як власне відображення.
Учасникам показували відео в реальному часі з їхнім обличчям, зміненим за допомогою фільтра, який робив його схожим на дитяче. Коли вони рухали головою, це «дитяче» обличчя повторювало їхні рухи, посилюючи відчуття, що це справді їхній вигляд. Контрольна група проходила той самий досвід, але бачила своє звичайне доросле обличчя.
Після цього учасників попросили взяти участь в інтерв’ю з автобіографічної пам’яті — вони мали пригадати події як із дитинства, так і з останнього року життя.
Вимірювання деталей спогадів
Дослідники проаналізували, наскільки детально учасники описували свої епізодичні автобіографічні спогади — той тип пам’яті, що дозволяє «повертатися у часі» й переживати минулі події наново.
Результати показали: зміни у сприйнятті власного тіла впливають на легкість доступу до далеких спогадів. Ті, хто бачив «дитячу» версію свого обличчя, пригадували набагато більше подробиць із дитинства, ніж ті, хто бачив своє доросле обличчя.
На думку команди дослідників, ці результати проливають нове світло на зв’язок між тілесною самосвідомістю та здатністю пригадувати. У майбутньому це може привести до створення методів, які допоможуть відновлювати давно забуті спогади — навіть ті, що належать до періоду «дитячої амнезії», коли більшість людей не зберігають спогадів (до трирічного віку).
“Усі події, які ми пам’ятаємо, — це не лише досвід зовнішнього світу, а й досвід нашого тіла, яке завжди присутнє,” — пояснив доктор Уткарш Ґупта, головний автор дослідження.
“Ми виявили, що тимчасова зміна сприйняття тіла — зокрема, ототожнення себе з дитячою версією власного обличчя — значно покращує доступ до дитячих спогадів. Імовірно, це тому, що мозок зберігає тілесну інформацію як частину деталей події. Відтворюючи подібні тілесні сигнали, ми можемо активувати ці спогади навіть через десятиліття.”
Відкриваючи ранні спогади та можливості майбутнього
Професорка Джейн Аспелл, керівниця лабораторії Self & Body Lab в ARU, додала:
“Коли формувалися наші дитячі спогади, ми мали інше тіло. Тож ми замислилися: якщо допомогти людям знову пережити частину того тілесного досвіду, чи зможемо ми відновити спогади з того часу?”
Вона підкреслила, що результати демонструють зв’язок між тілесним «Я» та автобіографічною пам’яттю: тимчасові зміни у сприйнятті тіла можуть полегшити доступ до віддалених спогадів.
“Ці результати надзвичайно захопливі — вони свідчать, що складніші тілесні ілюзії можуть допомогти ‘розблокувати’ спогади з різних етапів життя, можливо, навіть із перших місяців дитинства.
У майбутньому ми, можливо, зможемо адаптувати цей підхід для створення терапевтичних методів, які сприятимуть відновленню пам’яті у людей із порушеннями пам’яті.”