Близько 14 400 років тому в холодних просторах північно-східного Сибіру маленьке вовченя з’їло шматок м’яса, який згодом став безцінним для науки. Цей, на перший погляд, звичайний обід періоду льодовикової епохи допоміг ученим зробити прорив у вивченні вимерлого шерстистого носорога — тварини, яка зникла з лиця Землі тисячі років тому.
Ще понад десять років тому вічна мерзлота поблизу села Тумат зберегла два тіла вовчих цуценят. В одному з них дослідники виявили залишки останньої трапези — добре збережений фрагмент м’язової тканини шерстистого носорога. Радіовуглецевий аналіз показав, що ця сцена відбулася приблизно за 400 років до повного зникнення виду. Сам носоріг був великим травоїдним, вкритим густою шерстю, яка допомагала переживати суворий клімат льодовикової доби.
Саме завдяки цим решткам ученим уперше вдалося розшифрувати повний геном тварини льодовикового періоду. ДНК, що збереглася всередині шлунка вовченяти, виявилася напрочуд добре захищеною від руйнування. Це дало змогу отримати високоякісні генетичні дані від одного з наймолодших з відомих зразків шерстистого носорога.
Порівнюючи цей геном з іншими, старішими зразками, дослідники намагалися зрозуміти, чи перебував вид у занепаді перед вимиранням. Результати здивували: протягом десятків тисяч років генетична різноманітність залишалася стабільною, без ознак масового спорідненого схрещування або різкого скорочення популяції. Це означає, що шерстисті носороги були цілком життєздатними навіть незадовго до свого зникнення.
Такі дані змінюють уявлення про причини вимирання цього виду. Дослідники вважають, що вирішальну роль зіграли не люди й полювання, а швидкі кліматичні зміни наприкінці льодовикової епохи. Потепління могло різко змінити середовище, до якого ці тварини були ідеально пристосовані, але не встигли адаптуватися.
Іронічно, але саме вовки, які, ймовірно, добили або доїдали носорога, допомогли людству зазирнути в далеке минуле. Один випадковий обід став ключем до розуміння життя і загибелі одного з найвражаючих мешканців льодовикової доби, а також нагадав, як багато ще може розповісти добре збережена знахідка. Джерело