У наші дні кельтськими мовами говорять лише в прибережних областях північного заходу Європи. А дві-три тисячі років тому вони охоплювали більшу частину європейського населення. Традиційно їх пов’язували з археологічною культурою дзвонових кубків, є роботи про їх появу в Британії, на Іберійському півострові, південному заході Німеччини. А ось про прабатьківщину думки розійшлися. У новому дослідженні вчені провели великий генетичний аналіз давньої ДНК та протестували гіпотези походження цієї групи індоєвропейських мов.
Генетичні дослідження останніх років показали, що індоєвропейські мови до Європи потрапили разом із представниками ямної культури зі степів Причорномор’я та Прикаспію. Ямники займалися скотарством і вели рухливий спосіб життя. Мігруючи на захід п’ять тисячоліть тому, вони поєднувалися з корінним землеробським населенням. Так з’явилися ключові народи Європи бронзового та залізного віків.
Від змішування степовиків-ямників і неолітичних землеробів виникла культура дзвонових кубків. Є припущення, що ця культура породила кілька індоєвропейських діалектів, включаючи кельтські мови. Згідно з генетичними дослідженнями, кельтські мови проникали на територію Британії двічі — 4500 та 3200-2800 років тому, причому в останньому випадку знайшли зв’язок із похованнями кновізської культури у центральній Чехії. Загалом генезис та історія кельтських мов між двома хвилями міграції залишилися нез’ясованими.
Розібратися в проблемі вирішили вчені на чолі з Еске Віллерсльовом, який представляє одразу три організації – Університет Копенгагена (Данія), Кембриджський університет (Великобританія) та Бременський університет (Німеччина). Їх стаття розміщена на сайті електронного архіву наукових статей та препринтів з біології bioRxiv.org. Дослідники проаналізували 4587 геномів за допомогою ідентичних за походженням блоків (shared identity-by-descent). Сюди увійшли 752 нових геному, з яких 126 походять із Франції, Німеччини, Австрії, з Британських островів.
Як пояснили автори, є три моделі експансії кельтських мов. Згідно з першою, вони поширювалися починаючи з пізнього неоліту вздовж атлантичної Європи через культуру дзвонових кубків. Друга модель передбачає їхню пізню появу з території Франції, Іберійського півострова або півночі Італії. Або кельтські мови це продукт пізньої бронзи – раннього залізного віку, що сформувався в середовищі гальштатської та латенської культур у центральній Європі. Спочатку генетики окреслили територію поширення культури дзвонових кубків у бронзовому та залізному століттях, у межах якої формувалися кельтські мови. Потім простежили міграції родинних народів усередині цієї великої сфери. У цьому вся допомогли кластери геномів, містять домішки корінних землеробів неоліту. Усього виділили три «землеробські» кластери, які послужили маркерами генетичних ліній.
Для початкового аналізу взяли зразки з передбачуваних прабатьківщин кельтів – Британських островів та Ірландії, Франції, Іберійського півострова, Чехії. Додали матеріал із епохи неоліту, бронзового віку Анатолії, від ранніх анатолійських землеробів, культури кулястих амфор у Польщі. Аналогічні датасети склали для пізніших періодів та детально відкартували хвилі міграцій.
Потрібно пояснити, що кельти кремували померлих, тому їхньої ДНК пізньої бронзової доби дуже мало. Лише представники кновізської культури із Чехії спалювали не всіх, що дозволило заповнити прогалини. Моделювання підтвердило здогад про те, що кельтські мови поширювали народи, пов’язані з культурою полів похоронних скриньок центрально-східної Європи в пізньому бронзовому столітті. Звідти вони принесли їх до Франції, Британії, Іберійського півострова, Італії.
Лінія, що виявилася пізніше в кновізській культурі і дала, мабуть, початок кельтським мовам, зародилася чотири-три тисячі років тому. У ній виявили особливо сильний «землеробський» сигнал, родом з Італії з пізнішою домішкою анатолійців. Потім з 3200 по 2800 років тому ця лінія поширилася по всій західній Європі та пізніше (2800-2500 років тому) влилася у гальштатську культуру Франції, Німеччини, Австрії.