У деяких гірських породах Землі бракує величезних фрагментів геологічного літопису — іноді понад мільярд років. Десятиліттями науковці намагалися з’ясувати причину цього явища, відомого як Велика незгідність. Нове дослідження припускає, що ключ до розгадки може ховатися глибоко під поверхнею планети — у повільному русі земної мантії, який змушував давні континенти підійматися й опускатися.
Роботу очолив докторант Університету Вуллонгонга Сантoш Дхунгана. Дослідження, опубліковане в журналі Nature, пропонує пояснення того, як рухи гірських порід усередині Землі могли спричинити масштабну ерозію та знищити значні частини давнього геологічного запису.
Загадка відсутніх мільярдів років
Зазвичай осадові породи накопичуються шарами: старіші залягають нижче, а молодші — вище. Завдяки цьому геологи можуть відновлювати історію планети, вивчаючи послідовність відкладень.
Однак у багатьох місцях світу ця послідовність раптово переривається. Осадові породи кембрійського періоду, що почався приблизно 540 мільйонів років тому, лежать безпосередньо на значно давніших кристалічних породах, зокрема граніті віком понад мільярд років. Проміжні шари відсутні.
Це явище називають Великою незгідністю. Один із найвідоміших прикладів можна побачити у Великому каньйоні в США. Подібні геологічні межі виявили також у Європі, Австралії, Африці та Азії. Тривалість відсутнього періоду залежить від місцевості: подекуди йдеться приблизно про 200 мільйонів років, а в інших місцях — про понад мільярд.
Як рухи мантії могли стерти давні породи
Щоб перевірити можливе пояснення, Дхунгана разом зі своїм науковим керівником, доцентом Ніколасом Фламаном, змоделював рух земної мантії протягом сотень мільйонів років.
Мантія — це величезний шар переважно твердої, але дуже гарячої породи під земною корою. На людських часових масштабах вона здається нерухомою, проте протягом мільйонів років здатна повільно деформуватися та переміщуватися. Цей процес називається мантійною конвекцією.
Такі рухи можуть підіймати великі ділянки земної поверхні або, навпаки, спричиняти їхнє опускання. Коли континентальна ділянка підіймається, вітер, вода та інші природні чинники поступово руйнують і зносять породи. Згодом, коли поверхня опускається, її може затопити море, а на розмитих давніх породах починають накопичуватися нові осади.
Континенти змінювали висоту протягом мільйонів років
Комп’ютерні моделі показали схожий сценарій для трьох давніх континентальних регіонів: Лаврентії, яка охоплювала частину сучасної Північної Америки, Балтики на території нинішньої Північної Європи та Північного Китаю.
За результатами моделювання, протягом неопротерозойської ери — приблизно від мільярда до 540 мільйонів років тому — внутрішні частини цих континентів підіймалися під впливом рухів мантії. Тривале перебування на висоті могло сприяти інтенсивній ерозії, яка поступово знищувала старі шари порід.
Пізніше, протягом фанерозойського еону, що охоплює останні приблизно 540 мільйонів років, ці регіони почали опускатися. Моря просувалися на суходіл, а на поверхні давніх розмитих порід накопичувалися нові осадові шари.
Саме така послідовність — підняття, ерозія, опускання та накопичення осадів — могла сформувати геологічну межу, яку науковці сьогодні спостерігають у різних частинах світу.
Що це означає для геології
Особливо важливо, що результати моделювання збіглися з географічним розташуванням багатьох добре відомих проявів Великої незгідності. Моделі передбачили тривале підняття, а згодом опускання в Північній Америці, Північній Європі та Північному Китаї — саме там, де ця геологічна межа добре задокументована.
Дослідники вважають, що рухи мантії могли відіграти значну роль у формуванні Великої незгідності. Водночас робота не доводить, що це був єдиний механізм: для остаточного розуміння явища потрібні подальші дослідження.
Нове пояснення допомагає пов’язати процеси глибоко всередині планети з тим, що геологи бачать на її поверхні. Іноді відсутні сторінки історії Землі можуть розповісти про її минуле не менше, ніж породи, які збереглися до наших днів.
