Глибини океану приховують ландшафти не менш вражаючі, ніж ті, що ми звикли бачити на суші. Але якщо каньйони на континентах зазвичай вирізьблювали річки протягом мільйонів років, то походження гігантських западин на дні океану довгий час залишалося загадкою. Однією з таких таємниць був комплекс западин King’s Trough в Атлантичному океані — і тепер вчені підійшли впритул до її розгадки.
King’s Trough розташований приблизно за тисячу кілометрів на захід від Португалії. Це не одна глибока ущелина, а ціла система паралельних траншей і басейнів завдовжки близько 500 кілометрів. На її східному краю знаходиться Peake Deep — одна з найглибших точок Атлантики. Масштаби цієї структури змушують замислитися: як у середині океанського басейну могла з’явитися така грандіозна форма рельєфу?
Міжнародна група дослідників під керівництвом Геомарського центру океанічних досліджень у Кілі дійшла висновку, що відповідь слід шукати не в поверхневих процесах, а в глибинах Землі. Їхнє дослідження показало, що вирішальну роль зіграло поєднання руху тектонічних плит і потужного теплового впливу з мантії.
За даними вчених, приблизно 37–24 мільйони років тому ця ділянка Північної Атлантики на короткий час стала межею між Європейською та Африканською плитами. Замість плавного ковзання одна відносно одної земна кора тут почала розтягуватися й розриватися. Процес ішов поступово зі сходу на захід, немов розстібалася блискавка. Саме так сформувалася система глибоких розломів, яка згодом перетворилася на King’s Trough.
Втім, лише рух плит не пояснює всього. Дослідники з’ясували, що океанічна кора в цьому районі ще до появи межі плит була незвичайною: вона була товстішою за норму і сильно прогрітою. Такі умови роблять породи більш «м’якими» та вразливими до деформацій.
Найімовірнішим джерелом цього тепла вчені вважають мантійний плюм — потік гарячої речовини, що піднімається з глибин планети. Ймовірно, це була рання гілка сучасного Азорського плюму. Саме він, за словами геологів, «підготував ґрунт», ослабивши кору й зробивши цю ділянку ідеальним місцем для тектонічного розриву.
Коли ж межа між плитами згодом змістилася південніше, у район сучасних Азорських островів, формування King’s Trough припинилося. Таким чином, каньйон став своєрідним геологічним знімком моменту, коли глибинні процеси мантії та рух літосферних плит зійшлися в одній точці.
Це відкриття важливе не лише для розуміння минулого Атлантичного океану. Вчені звертають увагу, що схожі процеси відбуваються й сьогодні. В районі Азорів зараз формується система розломів Terceira Rift — знову ж таки в зоні аномально товстої океанічної кори.
Висновки дослідження базуються на даних океанографічної експедиції судна METEOR у 2020 році. Тоді науковці створили детальну карту дна за допомогою високоточного сонара, а також підняли з глибин зразки вулканічних порід. Їхній хімічний склад і вік дозволили реконструювати складну історію народження одного з найбільших океанічних каньйонів на планеті.
Історія King’s Trough ще раз нагадує: навіть у, здавалося б, стабільних і тихих глибинах океану Земля продовжує жити, рухатися і змінюватися — просто за іншими, прихованими від нашого ока законами.