Гіпопотами в Німеччині льодовикового періоду? Нове дослідження показує, що ці теплолюбні гіганти бродили по Центральній Європі набагато пізніше, ніж вважалося.
Бегемоти, які сьогодні живуть лише в країнах Африки на південь від Сахари, змогли вижити в Центральній Європі набагато довше, ніж колись вважали вчені. Нові аналізи скам’янілих кісток показують, що ці тварини жили у Верхньому Рейнському грабені приблизно від 47 000 до 31 000 років тому, в розпал останнього льодовикового періоду.
Результати дослідження були опубліковані в журналі Current Biology міжнародною командою дослідників з Потсдамського університету, музею Райсса-Енгельхорна в Мангеймі та археометричного центру Курта Енгельхорна.
Протягом десятиліть вчені вважали, що звичайні гіпопотами (Hippopotamus amphibius) зникли з Центральної Європи близько 115 000 років тому, що ознаменувало кінець останнього міжльодовикового періоду.
Однак нове дослідження, проведене експертами з Потсдамського університету, музею Райсс-Енгельхорн Мангейма, центру археології Курта Енгельхорна Мангейма, ETH Zurich та інших міжнародних партнерів, показує, що бегемоти продовжували жити у Верхньому Рейнському грабені на території сучасної південно-західної Німеччини приблизно від 47 000 до 31 000 років тому. Це означає, що вони проіснували до останнього льодовикового періоду, виживши в регіоні, який колись вважався занадто холодним для таких теплолюбних тварин.
Вікно в минуле
Верхній Рейнський грабен – важливий архів континентального клімату. Кістки тварин, що тисячі років зберігалися в гравійних та піщаних відкладеннях, є цінним джерелом для досліджень. «Дивно, як добре збереглися кістки. З багатьох скелетних останків вдалося взяти зразки, придатні для аналізу, – це не дано після такого тривалого часу», – наголошує доктор Ронні Фрідріх, експерт з визначення віку в Археометричному центрі Курта Енгельгорна.
Команда дослідила численні знахідки гіпопотамів та поєднала палеогеномний та радіовуглецевий аналізи. Секвенування ДНК давніх часів показало, що європейські гіпопотами льодовикового періоду тісно пов’язані з африканськими гіпопотамами, що живуть сьогодні, та належать до одного виду . Радіовуглецеве датування підтвердило їхню присутність під час м’якшої кліматичної фази середнього вейхзельського зледеніння.
Додатковий аналіз усього геному показав дуже низьку генетичну різноманітність, що свідчить про те, що популяція у Верхньому Рейнському грабені була невеликою та ізольованою. Ці результати та додаткові дані про викопні істоти показують, що теплолюбні бегемоти з’явилися одночасно з видами, адаптованими до низьких температур, такими як мамонти та шерстисті носороги.
Переписування часової шкали
«Результати показують, що бегемоти не зникли з центральної Європи наприкінці останнього міжльодовикового періоду, як вважалося раніше», – підсумовує перший автор дослідження, доктор Патрік Арнольд. «Тому нам слід повторно проаналізувати інші скам’янілості континентальних європейських бегемотів, які традиційно відносять до останнього міжльодовикового періоду».
Професор доктор Вільфрід Розендаль, генеральний директор музею Райсс-Енгельхорн у Мангеймі та керівник проєкту «Eiszeitfenster Oberrheingraben», переконаний, що дослідження льодовикового періоду все ще залишаються відкритими: «Поточне дослідження дає важливі нові дані, які переконливо доводять, що льодовиковий період не був скрізь однаковим, але місцеві особливості, взраховані разом, утворюють складну загальну картину – подібну до головоломки. Тепер було б цікаво та важливо додатково дослідити інші теплолюбні види тварин, які досі відносять до останнього міжльодовикового періоду».