Земна кора поводиться не завжди так, як нас вчили підручники з геології. Здавалося б, якщо континент розтягується і стає тоншим, він має слабшати й зрештою розламуватися. Але нове дослідження показало: іноді все відбувається з точністю до навпаки.
Міжнародна команда вчених на чолі з дослідниками з Університету Тулейна вивчила одну з найактивніших тектонічних зон планети — Східно-Африканський рифт. Саме тут Африканський континент повільно розходиться на частини. Особливу увагу науковці приділили Турканській западині на межі Кенії та Ефіопії — регіону, який давно вважався «слабкою ланкою» земної кори.
Коли розтягування робить кору міцнішою
На подив учених, ділянка кори, що була розтягнута й стоншена мільйони років тому, сьогодні поводиться як жорсткий, майже непорушний блок. Замість того щоб тріскатися й деформуватися, ця зона чинить опір рухам тектонічних плит.
Причину такої «нелогічної» поведінки дослідники знайшли в далекому геологічному минулому. Близько 80 мільйонів років тому регіон пережив потужне нагрівання, під час якого глибокі шари кори втратили воду та вуглекислий газ. Така дегідратація радикально змінила властивості порід: вони стали щільнішими, твердішими й набагато стійкішими до деформацій.
Іншими словами, стара спроба континенту розколотися не ослабила його, а навпаки — «загартувала» земну кору.
Земна кора під мікроскопом
Щоб побачити, як ці процеси працюють сьогодні, вчені поєднали дані GPS-спостережень і аналіз землетрусів. Це дозволило відстежити як повільні, майже непомітні рухи плит, так і різкі поштовхи в надрах Землі. У результаті було створено тривимірну карту, яка показала: активні розломи та вулканізм оминають висушену й зміцнілу ділянку кори, «обтікаючи» її з боків.
Регіон, який колись здавався приреченим на розлом, сьогодні майже не деформується. Натомість напруження накопичується в сусідніх зонах, де кора залишається більш «вологою» і слабкою.
Чому це важливо
Це відкриття змінює уявлення про те, як і де розпадаються континенти. Виявляється, невдалі рифтові процеси в далекому минулому можуть зробити земну кору міцнішою і навіть визначити напрямки майбутніх розломів.
Окрім фундаментальної науки, ці результати мають й практичне значення. Краще розуміння внутрішньої будови континентів допомагає точніше оцінювати сейсмічні та вулканічні ризики, а також вдосконалювати моделі пошуку корисних копалин і енергетичних ресурсів у древніх рифтових зонах.
Дослідження, опубліковане в журналі Nature, показує: Земля пам’ятає своє минуле значно довше, ніж ми звикли думати, і саме ці давні події продовжують керувати рухами континентів сьогодні.