Загублений світ під землею: як печера на Північному острові переписує історію Нової Зеландії
Глибоко в печерній системі неподалік Вайтомо на Північному острові Нової Зеландії вчені натрапили на справжню «капсулу часу». У товщі порід зберігся щільний шар кісток віком близько одного мільйона років — рідкісний знімок життя, яке існувало задовго до появи людини на цих землях.
Це перший випадок, коли дослідникам вдалося зібрати настільки масштабну колекцію скам’янілостей саме з цього періоду. І серед них — несподівана знахідка: давній родич какапо, легендарного нелітаючого папуги, який сьогодні вважається одним із символів дикої природи Нової Зеландії.
Печера як природний сейф
Печери часто працюють як природні сховища. На відміну від відкритих ландшафтів, де кістки швидко руйнуються під дією вологи, температури та мікроорганізмів, у підземних порожнинах вони можуть зберігатися тисячоліттями — а інколи й мільйонами років.
У цьому випадку дослідники виявили рештки 12 видів птахів і чотирьох видів жаб. Такий комплексний набір дає змогу відновити не окремі фрагменти історії, а цілу екосистему — з її взаємозв’язками, середовищем існування та еволюційними процесами.
Результати роботи опубліковані в науковому журналі Alcheringa: An Australasian Journal of Palaeontology.
Екосистеми, що змінювалися без участі людини
Довгий час вважалося, що радикальні зміни у фауні Нової Зеландії пов’язані насамперед із прибуттям людей приблизно 750 років тому. Проте нові дані показують: природа «перезапускала» місцеві екосистеми задовго до цього.
Аналіз скам’янілостей свідчить, що за мільйон років до заселення островів людьми зникло приблизно 33–50% видів. Причиною стали не антропогенні фактори, а масштабні кліматичні коливання та потужні вулканічні виверження.
Іншими словами, новозеландська природа не була стабільною і незмінною. Вона переживала хвилі вимирань і появи нових форм життя, реагуючи на драматичні зміни середовища.
Давній родич какапо та інші відкриття
Особливий інтерес викликала нова для науки викопна форма папуги — Strigops insulaborealis. Він належить до тієї ж еволюційної лінії, що й сучасний какапо.
Втім, будова кісток свідчить, що цей предок мав слабші ноги, ніж нинішній какапо, який чудово пристосований до лазіння. Це може означати, що давній папуга ще не повністю втратив здатність літати — хоча остаточні висновки потребують додаткових досліджень.
Крім того, у печері знайшли:
- викопного предка такаге — ще одного знакового нелітаючого птаха Нової Зеландії;
- зниклий вид голуба, близький до австралійських бронзокрилих голубів;
- різноманітних представників давньої лісової фауни.
Ці відкриття допомагають краще зрозуміти, як формувалися сучасні види та які еволюційні «експерименти» відбувалися в ізольованому островному середовищі.
Як вдалося визначити вік знахідок
Точне датування стало можливим завдяки вулканічному попелу. Скам’янілості опинилися між двома шарами породи:
- нижній шар сформувався після виверження приблизно 1,55 мільйона років тому;
- верхній — після потужного вибуху близько 1 мільйона років тому.
Пізніше виверження, ймовірно, вкрила значну частину Північного острова багатометровим шаром попелу. Більшість його з часом змила ерозія, але частина збереглася саме в печерах. Це дозволило не лише визначити вік знахідок, а й встановити, що ця печера — найдавніша з відомих на Північному острові.
«Відсутній том» історії
До цього часу палеонтологи мали детальну інформацію про життя в Новій Зеландії 20–16 мільйонів років тому завдяки розкопкам у Сент-Батансе. Але період між тими часами і приблизно мільйоном років тому залишався майже «білою плямою».
Нова знахідка фактично заповнює величезний часовий розрив. Як зазначають дослідники, це не просто відсутня глава — це цілий втрачений том історії.
Новий погляд на «природну норму»
Відкриття змінює наше уявлення про те, якою була «природна» Нова Зеландія до людини. Замість статичної картини незмінної дикої природи ми бачимо динамічну систему, яку формували супервулкани, кліматичні зсуви та еволюційні стрибки.
Людина, безумовно, суттєво вплинула на місцеву фауну. Але ця історія виявляється значно глибшою: природа сама неодноразово перекроювала власний біорізноманітний ландшафт.
Печера поблизу Вайтомо нагадує нам, що сучасний світ — лише одна з багатьох версій життя, які існували на цих островах. І кожен новий шар породи може приховувати ще одну сторінку давньої, драматичної та дивовижної історії Землі.