Близько 4,5 млрд років тому зіткнення молодої Землі з планетоподібним тілом призвело до утворення Місяця. Після удару наша планета оберталася надзвичайно швидко: доба могла тривати лише від двох до п’яти годин. Нове дослідження припускає, що подальше уповільнення обертання та зміна форми Землі могли відіграти важливу роль у формуванні її ранньої кори.
До такого висновку дійшов Саймон Лок з Брістольського університету. Його роботу опублікували в журналі Journal of Geophysical Research: Solid Earth.
Одразу після зіткнення швидке обертання сплющило Землю біля полюсів і спричинило опуклість у районі екватора. За найекстремальнішими сценаріями, діаметр планети на екваторі міг удвічі перевищувати відстань між полюсами. Згодом гравітаційна взаємодія із Місяцем поступово віддаляла його від Землі та сповільнювала обертання планети, дозволяючи їй набувати більш округлої форми.
Лок поєднав розрахунки форми й внутрішньої будови Землі з моделями еволюції місячної орбіти. Результати показали, що зміна форми планети могла розтягувати кору поблизу полюсів і стискати її навколо екватора. Такий рух, за окремими сценаріями, міг за інтенсивністю наближатися до процесів на сучасних межах тектонічних плит і тривати десятки мільйонів років. У деяких моделях стискання вздовж екватора короткочасно досягало масштабів, порівнянних із процесами, що сформували Гімалаї.
Ці деформації могли вплинути на хімічний склад земної кори. Поховання та повторне плавлення порід, змінених водою й вивітрюванням, могло сприяти утворенню багатих на кремнезем матеріалів, подібних до тих, з яких складаються сучасні континенти. Крім того, підвищення тиску могло спричинити занурення щільних ділянок нижньої кори в мантію.
Автор наголошує на важливості врахування обертання Землі в моделях її ранньої геологічної історії. Водночас запропоновані наслідки ґрунтуються на розрахунках: вони потребують подальшого дослідження, щоб з’ясувати, наскільки точно відтворюють реальні процеси формування перших континентів.