Острівні держави знову опинилися в центрі глобальних кліматичних дебатів — і цього разу їхній голос звучить гучніше, ніж будь-коли. Під час останнього саміту ООН з питань клімату представники Тихоокеанських, Карибських та Індійсько-океанських країн одноголосно заявили: світові лідери мають перейти від обіцянок до дій, інакше десятки націй можуть буквально зникнути з карти.
Для більшості з цих країн кліматична криза — це не далека перспектива, а щоденна реальність. Підняття рівня моря вже знищує узбережжя, засолює джерела питної води та змушує громади переселятися. У Тувалу, Маршаллових островах і Мальдівській Республіці частина територій перебуває менше ніж за два метри над рівнем океану. Кожна нова буря або приплив тепер може стати катастрофою.
Прем’єр-міністр Барбадосу Міа Мотлі, відома своєю активною позицією щодо кліматичної справедливості, наголосила, що «острівні нації не просять милості — вони вимагають відповідальності». За її словами, промислово розвинені країни, які найбільше спричинили викиди парникових газів, повинні взяти на себе лідерство у фінансуванні адаптаційних програм і допомозі найбільш уразливим регіонам.
Особливу увагу делегати приділили питанню «втрат і шкоди» — механізму компенсацій за незворотні кліматичні наслідки. Хоча ця ідея була схвалена на COP28 у Дубаї, багато країн досі не отримали реальної підтримки. Острівні лідери нагадують: гроші на відновлення потрібні зараз, а не після того, як території опиняться під водою.
Науковці підтримують ці вимоги. За даними Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC), навіть за найоптимістичніших сценаріїв підняття рівня моря продовжиться ще століття, а деякі низинні острови можуть стати непридатними для життя вже до 2050 року.
Поки дипломати сперечаються про цілі скорочення викидів, мешканці острівних держав змушені боротися за виживання. Вони будують штучні дамби, створюють системи збору дощової води, переходять на сонячну енергію. Але без глобальних змін ці заходи лише тимчасові.
«Ми на передовій кліматичної війни, — сказав президент Мікронезії Веонг Сімеон. — І ми не можемо виграти її самі. Світ має об’єднатися — не завтра, не наступного десятиліття, а сьогодні».
Заклики острівних лідерів нагадують, що зміна клімату — це не абстрактна проблема для наукових звітів. Це історія про людей, культури та цілі нації, які борються за право на існування. І якщо світ не прислухається, океан, який колись годував їхні громади, може стати їхнім останнім домом.