Таємничий сплеск платини в льодах Гренландії: не космічна катастрофа, а слід давнього вулкана
Понад десять років незвичайна знахідка в льодах Гренландії не давала спокою науковцям. У товщі крижаного щита дослідники виявили різкий стрибок концентрації платини, датований приблизно 12 800 роками тому. Для частини вчених це стало можливим доказом падіння метеорита або комети — події, яка нібито могла різко змінити клімат Землі.
Та нові дані вказують на значно приземленіше, хоча не менш вражаюче пояснення: джерелом платини, ймовірно, була потужна вулканічна активність, а не удар з космосу.
Чому цей сигнал такий важливий
Час появи платинового «піку» майже збігається з початком Молодшого дріасу — останнього великого періоду похолодання в історії Землі. Він розпочався близько 12 870 років тому і тривав понад тисячу років. Температури в Північній півкулі різко впали, Європа знову опинилася в умовах, близьких до льодовикових, а кліматичні пояси змістилися.
Розуміння того, що саме спричинило це раптове похолодання, має ключове значення: воно показує, наскільки швидко і радикально клімат може реагувати на зовнішні поштовхи.
Космічний удар чи земна причина?
Традиційна версія пояснює Молодший дріас масштабним надходженням прісної води з льодовиків Північної Америки, що порушило океанічні течії. Проте у 2013 році з’явилася альтернативна гіпотеза — падіння астероїда або комети. Саме тоді в кернах льоду з проєкту GISP2 і зафіксували аномально високий вміст платини.
Втім, хімічний «підпис» цієї платини був дивним. Співвідношення платини до іридію не відповідало відомим космічним об’єктам. Щоб пояснити це, прихильники ударної гіпотези навіть припускали зіткнення з екзотичним залізним астероїдом.
Вулканічна перевірка
Інші дослідники звернули увагу на велике виверження вулкана Лаахер-Зеє в сучасній Німеччині, яке сталося приблизно в той самий період. Щоб перевірити цю ідею, вчені проаналізували 17 зразків вулканічної пемзи з цього регіону, вимірявши вміст платини та інших елементів.
Результат був однозначний: платини в цих породах практично не виявили. Отже, Лаахер-Зеє не міг бути джерелом гренландського сигналу.
Крім того, уточнені датування показали ще одну важливу деталь — платиновий сплеск з’явився приблизно через 45 років після початку Молодшого дріасу. Це означає, що він не міг бути причиною похолодання. До того ж аномалія тривала близько 14 років, що більше схоже на затяжний процес, а не миттєвий удар космічного тіла.
Ісландський слід
Порівняння хімічного складу льоду з іншими геологічними даними навело дослідників на інший сценарій. Найбільш схожий «підпис» мають вулканічні гази, особливо ті, що утворюються під час підводних або підльодовикових вивержень.
Ісландія якраз відома тривалими тріщинними виверженнями, які можуть тривати роками або навіть десятиліттями — ідеально вкладаючись у 14-річний період платинового сигналу. Наприкінці льодовикової епохи тиск льоду на земну кору зменшувався, що, ймовірно, спричинило сплеск вулканічної активності.
Взаємодія магми з морською водою або льодом могла призвести до утворення газів, збагачених платиною. Ці частинки потім осідали на льодовиковому щиті Гренландії, залишивши той самий загадковий слід.
Що ж запустило похолодання?
Хоча платиновий сплеск не був «спусковим гачком» Молодшого дріасу, інші дані вказують на масивний викид вулканічного сульфату саме на початку цього періоду. За масштабами він міг зрівнятися з найбільшими виверженнями за всю історію спостережень.
Сірка в атмосфері відбиває сонячне світло, охолоджує планету і може запускати ланцюг кліматичних змін — від розширення морського льоду до перебудови вітрів і океанічних течій. У нестабільний період між льодовиковою та міжльодовиковою епохами цього могло вистачити, щоб «перекинути» клімат назад у холодний стан.
Навіщо це знати сьогодні
Дослідження минулих кліматичних катастроф — не просто академічний інтерес. Великі виверження вулканів чи падіння астероїдів рано чи пізно знову стануться. Розуміння того, як Земля реагувала на подібні події раніше, допомагає краще підготуватися до майбутніх глобальних викликів.
Історія платини в гренландському льоді показує: іноді найзагадковіші «космічні» сліди мають цілком земне походження — але від цього вони не стають менш значущими для клімату всієї планети.