Біля берегів японського острова Йонаґуні, у прозорих блакитних водах, ховається одна з найзагадковіших підводних формацій у світі. Масивна кам’яна структура починається всього за кілька метрів під поверхнею моря й спускається на глибину понад 20 метрів. З першого погляду вона виглядає як руїни величезної цитаделі — зі сходами, терасами та майже ідеально рівними кутами. Саме через це її часто називають підводною «Атлантидою».
Пам’ятку виявили у 1987 році випадково — її помітив місцевий інструктор із дайвінгу Кіхачіро Аратаке. Відтоді об’єкт привертає увагу не лише туристів і любителів сенсацій, а й науковців. Деякі дослідники припускали, що це можуть бути сліди давньої цивілізації, яка існувала понад 10 тисяч років тому й зникла після підняття рівня океану наприкінці льодовикової доби.
Найвідомішим прихильником цієї гіпотези став геолог Масаакі Кімура з Університету Рюкю. Він роками досліджував формацію та вважав, що її надто впорядкований вигляд важко пояснити лише природними процесами. Прямі кути, схожі на сходи платформи й рівні поверхні нагадували йому піраміди або зіккурати, збудовані людськими руками.
Втім, більшість геологів дотримується іншої думки. Вони пояснюють «архітектурну» геометрію Йонаґуні природними процесами, добре відомими науці. Камінь, з якого складається формація, — це пісковик і муловик, осадові породи, що мають природні шаруваті площини. Уздовж таких шарів і тріщин порода легко розколюється, особливо в регіоні з активною сейсмікою.

Острів Йонаґуні розташований у зоні тектонічних розломів, де землетруси є звичним явищем. Під час поштовхів скелі тріскаються по паралельних лініях, утворюючи великі прямокутні блоки. А морські течії протягом тисячоліть «допрацьовують» форму: змивають уламки, вирівнюють поверхні та підкреслюють природні сходинки. Схожі, хоча й більш зруйновані, формації можна побачити й на самому острові над рівнем моря.
Сучасні підводні спостереження не виявили жодних археологічних слідів — інструментів, різьблення чи залишків людської діяльності. Натомість геологи фіксують активні процеси ерозії: утворення заглиблень, відшарування породи та появу гравію. Усе це вказує на те, що «руїни» продовжують формуватися й сьогодні — без участі людини.
Хоча дискусія навколо Йонаґуні триває, сама формація залишається вражаючим прикладом того, на що здатна природа. Навіть якщо це не загублене місто, а витвір геологічних сил, історія підводної «Атлантиди» нагадує: Земля вміє створювати форми, які не менш захопливі, ніж будь-які легенди.
