Близько 1700 років предки сучасних полінезійців не просувалися далі на схід Тихого океану. Оселившись на островах Самоа та Тонга приблизно три тисячі років тому, вони надовго припинили великі морські подорожі. Однак між 900 і 1050 роками нашої ери ситуація кардинально змінилася: за наступні 250 років полінезійські мореплавці заселили майже всі острови південної частини Тихого океану. Нове дослідження показало, що поштовхом до цієї грандіозної міграції могла стати масштабна багаторічна посуха.
Вчені з Університету Саутгемптона та Університету Східної Англії вирішили з’ясувати, чому вправні мореплавці так довго не наважувалися вирушити далі на схід. Для цього вони реконструювали кліматичні умови останніх двох тисячоліть, використавши природний архів — відкладення мулу на дні озер і боліт.
У кожному шарі осаду збереглися хімічні сліди рослин і водоростей, а також ізотопи водню, які дозволяють визначити, скільки опадів випадало в той чи інший період. Таким чином дослідники відтворили детальну історію змін клімату в регіоні.
Результати показали, що саме перед початком великої міграції Самоа й Тонга пережили найсильнішу посуху за останні 2000 років. У середньому річна кількість опадів у Самоа скоротилася майже на 28%, а на окремих островах дефіцит дощів був ще відчутнішим. Це призвело до нестачі прісної води, зниження врожаїв і зростання навантаження на природні ресурси.
Причиною таких змін стали довготривалі коливання температури поверхні Тихого океану. Через них величезний пояс тропічних опадів змістився на схід. У результаті західні острови стали значно сухішими, тоді як східні, навпаки, отримали більше дощів і перетворилися на сприятливі території для життя.
Для полінезійців це означало, що нові острови не лише відкривали можливість для розселення, а й пропонували кращі природні умови. Науковці вважають, що саме поєднання екологічної кризи на батьківщині та більш вологого клімату на сході зробило далекі експедиції виправданими.
Втім, клімат був не єдиним чинником. За століття населення Самоа і Тонга зросло, що посилило конкуренцію за землю та ресурси. Водночас полінезійці вдосконалили свої океанські каное, перейшовши до ефективніших корпусів V-подібної форми та покращивши вітрильне оснащення. Це дозволило безпечніше долати великі відстані й рухатися навіть проти вітру.
Саме поєднання технологічного прогресу, демографічного тиску та тривалої посухи, на думку дослідників, стало вирішальним фактором, який запустив одну з наймасштабніших міграцій в історії людства. За кілька поколінь полінезійці заселили величезні простори Тихого океану — від Таїті до Гаваїв і багатьох інших островів.
Автори роботи зазначають, що ця історія є важливим нагадуванням і для сучасності. Навіть добре пристосовані до складних умов суспільства можуть бути змушені залишити рідні землі, якщо кліматичні зміни тривають десятиліттями та поступово позбавляють людей необхідних для життя ресурсів.
Результати дослідження опубліковано в журналі Journal of Pacific Archaeology.