Астронавт на борту Міжнародної космічної станції, пролітаючи над Індійським океаном, зробив вражаючий знімок Місяця з рідкісним оптичним явищем — місячним гало. На фото тонка дуга світла ніби обіймає Місяць і зависає над синьою крайкою Землі, створюючи майже нереальну картину, яку неможливо побачити з поверхні планети.
Цей кадр — не результат обробки чи космічної «магії», а чиста фізика. Усе пояснюється тим, як місячне світло взаємодіє з атмосферою та крихітними кристалами льоду на великій висоті.
Унікальний ракурс з орбіти
Знімок було зроблено в межах програми ISS Crew Earth Observations, яку координує Космічний центр NASA імені Джонсона. Астронавти регулярно фотографують Землю з висоти понад 200 морських миль (близько 370 км), фіксуючи атмосферні явища, світлові ефекти та зміни на поверхні планети.
Саме така висота дає унікальну перевагу: станція перебуває над більшістю хмар, і в певні моменти Місяць опиняється «за» атмосферою відносно камери. У цей час повітряні шари працюють як гігантська лінза, переломлюючи та розсіюючи світло.
На горизонті добре помітні шари атмосфери: тепла помаранчева тропосфера внизу, світліша стратосфера та глибокий синій відтінок вище. Саме на межі цих шарів і виникає ефект, який ми бачимо на фото.
Як утворюється місячне гало
Місячне гало виникає, коли світло Місяця проходить крізь мільйони мікроскопічних кристалів льоду. Зазвичай вони містяться в тонких перистих хмарах на великій висоті. Кристали мають шестикутну форму, і коли світло заломлюється всередині них, навколо Місяця з’являється світлове кільце або дуга.
Класичне гало має радіус близько 22 градусів, але в цьому випадку видно лише частину кільця. Причина проста: шар льоду не повністю оточував Місяць з точки зору спостерігача. Невеликі зміни в орієнтації кристалів «обрізають» повне коло, залишаючи тонку, витончену дугу.
Лід там, де його майже не буває
Особливість цього знімка ще й у тому, що кристали льоду, ймовірно, знаходилися дуже високо — значно вище звичних хмар. У найхолодніших ділянках атмосфери, на висоті до 80 км, іноді формуються надтонкі шари льоду. Вони надзвичайно чутливі до змін температури та рухів повітря, зокрема до так званих гравітаційних хвиль, які підіймаються з нижніх шарів атмосфери.
Саме тому гало виглядає «прикріпленим» до верхньої межі синього шару атмосфери, а не до звичайних хмар.
Чому Місяць виглядає майже повним
Цікаво, що на момент зйомки Місяць був не повним, а лише зростаючим серпом. Проте довга експозиція камери підсвітила всю його поверхню. Це створило ілюзію повного диска, тоді як яскравий серп усе одно чітко позначає освітлений Сонцем край.
Крім того, камера «підхопила» слабке світло, відбите від Землі — явище, відоме як попелясте світіння або Earthshine. Воно м’яко підсвічує нічний бік Місяця й додає знімку глибини.
Коли наука виглядає як мистецтво
Подібні фотографії з орбіти фіксують рідкісні миті, які часто вислизають від автоматичних супутників. Вони поєднують сухі закони фізики з живим людським поглядом.
Цей місячний гало — не просто красивий кадр. Це наочна демонстрація того, як світло, лід і атмосфера взаємодіють у тонкому шарі повітря над нашою планетою. І водночас нагадування: навіть на висоті кількох сотень кілометрів над Землею можна побачити знайомий Місяць зовсім по-новому.