У тропічній глушині Центральної та Південної Америки природа приховує одне з найнебезпечніших рослин на планеті — хуру, відому також як «дерево-динаміт». Це екзотичне дерево не просто вражає своїм зовнішнім виглядом — воно буквально «вистрілює» насінням зі швидкістю кулі та може бути смертельно небезпечним як при дотику, так і при вдиханні продуктів згорання своєї деревини.
Хура належить до родини молочайних і зовні нагадує щось з арсеналу фантастичного фільму: її стовбур вкритий довгими, отруйними шипами, а гілки формують химерну спіральну структуру. Справжня небезпека, однак, криється у її прозорому молочному соку — достатньо випадкового контакту зі шкірою, щоб отримати хімічний опік або подразнення. Місцеві племена здавна використовують цей сік як отруту для наконечників стріл. Ще небезпечнішим є вдихання диму при спалюванні деревини хури — це може призвести до ураження дихальних шляхів.
Та, безперечно, найбільш вражаюча здатність дерева — це його унікальний спосіб розмноження. Коли плоди повністю дозрівають і висихають, тиск усередині них зростає настільки, що вони буквально вибухають. Супроводжений гучним тріском, цей мініатюрний «вибух» розкидає насіння на відстань до 45 метрів зі швидкістю до 70 м/с. Це один із найшвидших біологічних механізмів у рослинному світі. Потрапляння такого насіння в людину може спричинити серйозні травми.
Особливу небезпеку становить не лише механіка плодів, але й хімічний склад насіння. Вони містять потужні токсини, здатні викликати сильне отруєння навіть при вживанні одного насіння: блювання, галюцинації, спазми та навіть летальні наслідки. У такому контексті хура цілком заслужено отримала своє прізвисько — «дерево-динаміт».
Зустріти це рослинне явище можна у вологих тропічних лісах Бразилії, Венесуели, Колумбії, Панами, Нікарагуа та Коста-Рики. Найчастіше хура зростає у низинних районах, поблизу річок і болот. Її здатність ефективно розмножуватись та пристосовуватись до нових умов робить її досить поширеною у своєму ареалі, навіть поблизу людських поселень.
Дерево-динаміт — вражаючий приклад того, як природа здатна поєднувати ефектність із крайньою небезпекою. Незважаючи на зовнішню привабливість, воно заслуговує на обережне ставлення. Цей ботанічний «снайпер» ще раз нагадує: краса дикої природи часто має смертельний бік, і повага до неї — не забаганка, а необхідність.