Крихітні пластикові частинки заповнюють Атлантику у вражаючих кількостях. Їхній вплив лише починають розуміти. Нове масштабне дослідження, проведене Королівським нідерландським інститутом морських досліджень (NIOZ) та Утрехтським університетом, показало, що приблизно 27 мільйонів тонн пластику у вигляді надтонких частинок розміром менше 1 мікрометра наразі плавають у Північній Атлантиці. Ці висновки, які забезпечують глибше розуміння масштабів забруднення мікропластиком, нещодавно були опубліковані в журналі Nature.
«У цій частині океану плаває більше пластику у вигляді наночастинок, ніж у більших мікро- чи макропластиках, що плавають в Атлантиці, або навіть у всіх океанах світу», — сказав Хельге Німанн, дослідник NIOZ та професор геохімії Утрехтського університету. В середині червня він отримав грант у розмірі 3,5 мільйона євро на розширення своїх досліджень нанопластику в морському середовищі та його довгострокового впливу.
В рамках цієї дослідницької роботи студентка магістратури Утрехтського університету Софі тен Хітбрінк провела чотири тижні на борту дослідницького судна RV Pelagia. Під час експедиції, яка пройшла від Азорських островів до європейського континентального шельфу, вона зібрала зразки води з 12 різних місць, відфільтровуючи частинки розміром понад один мікрометр.
«Висушивши та нагрівши матеріал, що залишився, ми змогли виміряти характерні молекули різних типів пластмас в лабораторії Утрехта за допомогою мас-спектрометрії», – пояснює Тен Хітбрінк.
Перше точне вимірювання нанопластику
Дослідники з NIOZ та Утрехтського університету зробили першу кількісну оцінку нанопластику, присутнього у світовому океані. «Було кілька публікацій, які показували наявність нанопластику в океанській воді, але досі неможливо було оцінити його кількість», – сказав Хельге Німанн. Він пояснює цей прорив співпрацею між морськими дослідниками та досвідом вченого-атмосферника Душана Материча з Утрехтського університету. Масштабуючи дані, зібрані з кількох місць відбору проб, команда підрахувала, що лише в Північній Атлантиці міститься приблизно 27 мільйонів тонн нанопластику.
«Шокуюча кількість», – зауважила Софі тен Хітбрінк. «Але завдяки цьому у нас є важлива відповідь на парадокс зниклого пластику». Роками вчені не могли пояснити весь пластик, який коли-небудь вироблявся. Результати дослідження свідчать про те, що значна його частина зараз існує в океані у вигляді мікроскопічних частинок.
Як нанопластик потрапляє в океани
Нанопластик може потрапляти в океан кількома шляхами. У деяких випадках він утворюється внаслідок розпаду більших пластикових фрагментів, що піддаються впливу сонячного світла. Інші частинки, ймовірно, переносяться в морське середовище річковими системами. Крім того, дані свідчать про те, що нанопластик транспортується через атмосферу, досягаючи океану або випадаючи з дощем, або осідаючи безпосередньо на поверхню води в процесі, відомому як «сухе осадження».
За словами Німанна, присутність цих частинок може мати далекосяжні біологічні наслідки. «Вже відомо, що нанопластики можуть проникати глибоко в наші тіла. Вони навіть знаходяться в тканинах мозку. Тепер, коли ми знаємо, що вони настільки повсюдні в океанах, також очевидно, що вони проникають у всю екосистему; від бактерій та інших мікроорганізмів до риб та головних хижаків, таких як люди. Те, як це забруднення впливає на екосистему, потребує подальшого дослідження».
Неідентифіковані пластики та глобальний масштаб
У майбутньому Німанн та його колеги також хочуть провести подальші дослідження, наприклад, різних типів пластику, які ще не були знайдені у фракції 1 мікрометр або менше. «Наприклад, ми не знайшли поліетилену чи поліпропілену серед нанопластиків. Цілком можливо, що вони були замасковані іншими молекулами в дослідженні. Ми також хочемо знати, чи нанопластики такі ж поширені в інших океанах. Є побоювання, що вони є, але це ще належить довести».
Німанн наголошує, що кількість нанопластику в океанській воді була важливим відсутнім елементом пазлу, але тепер з цим нічого не можна вдіяти. «Нанопластик, який там є, ніколи не можна очистити. Тому важливий висновок цього дослідження полягає в тому, що ми повинні принаймні запобігти подальшому забрудненню нашого навколишнього середовища пластиком».