Біологи виміряли гучність голосів 123 видів птахів і виявили двох нових претендентів на звання найгучнішого птаха у світі. Ними стали голошиї дзвонар і червононога серієма. Їхні крики в окремих вимірюваннях сягали приблизно 127–131 децибела — рівня, який може пошкодити людський слух.
Дослідження провели Жоау К. Т. Менезес, який працював над ним як аспірант Массачусетського університету в Амгерсті, та біолог Джеффрі Подос. У період із кінця 2018-го до початку 2025 року команда записувала голоси птахів у Массачусетсі та Бразилії. Результати опублікували в журналі Evolution.
Як виміряти гучність пташиного голосу
Науковці давно досліджують висоту й ритм пташиного співу, однак гучність виміряли лише в невеликої частини видів. Проблема полягає в тому, що звук стає тихішим зі збільшенням відстані до джерела. Тому показники без точних даних про розташування птаха важко коректно порівнювати.
Дослідники поєднали шумоміри, які використовують для оцінювання шуму на робочих місцях, із лазерними далекомірами. Для кожного запису вони вимірювали відстань до птаха, а потім перераховували гучність до умовної відстані в один метр.
До цієї роботи опубліковані вимірювання гучності існували лише для 10 із 123 досліджених видів. Вибірка охоплювала представників 39 родин — від крихітних колібрі до гусей і туканів.
Три птахи перевищили 120 децибелів
Найтихішим серед виміряних видів виявився колібрі dusky-throated hermit: його голос мав гучність близько 64 децибелів — приблизно як звичайна розмова.
На протилежному кінці спектра опинилися три види:
- Білий дзвонар (white bellbird) — уже відомий рекордсмен, гучність якого раніше досліджував Джеффрі Подос разом із бразильським колегою.
- Голошиї дзвонар (bare-throated bellbird) — показав найвищі окремі значення в новому дослідженні.
- Червононога серієма (red-legged seriema) — мала найвищу середню гучність серед виміряних особин.
Пікові показники цих птахів становили приблизно 127–131 децибел. Ще вісім видів перевищили позначку 100 децибелів. Серед них були канадська казарка, лісовий дрізд і білогорлий тукан.
Децибельна шкала є логарифмічною, тому різниця в цифрах може приховувати значну різницю в інтенсивності звуку. За розрахунками дослідників, звуковий тиск найгучнішого птаха перевищував показник найменш гучного більш ніж у 800 разів.
Отже, однозначно назвати нового абсолютного рекордсмена складно: голошиї дзвонар показав найвищий окремий результат, тоді як серієма лідирувала за середнім показником серед досліджених особин.
Чому одні птахи кричать голосніше за інших
Порівняння 123 видів виявило два чинники, пов’язані з гучністю: розмір тіла та ширина розкритого дзьоба. Загалом більші птахи й ті, що можуть ширше відкривати дзьоб, видавали гучніші звуки.
Це має фізичне пояснення. Більші птахи можуть мати потужніші м’язи, які створюють більший тиск повітря під час вокалізації. Широкий отвір дзьоба, своєю чергою, допомагає звуку виходити назовні, а не відбиватися всередині ротової порожнини. Дослідники порівнюють цей ефект із розтрубом музичної труби.
Попри те, що співочі птахи становили понад половину вибірки, жоден із них не потрапив до п’ятірки найгучніших. Автори припускають, що це може пояснюватися розміром досліджених видів: деяких великих співочих птахів, наприклад чудового лірохвоста, до вибірки не включили.
Еволюція гучності залишається загадкою
Науковці також перевірили, чи пов’язана гучність із способом життя. Вони очікували, що особливо гучними будуть птахи, яким складно швидко наближатися до інших, мешканці густих лісів із поганою видимістю та види, у яких особини мають кількох партнерів.
Однак чіткого підтвердження цих припущень не знайшли. Ба більше, два з найгучніших птахів мають дуже різний спосіб життя: дзвонар мешкає в густих тропічних лісах, а серієма — на відкритих територіях і зазвичай утворює тривалі пари.
Це може свідчити про те, що надзвичайна гучність виникала в різних видів з різних еволюційних причин. До того ж усі три найгучніші птахи часто видають свої крики на близькій відстані від інших представників свого виду, а не лише для передавання сигналів на великі відстані.
Подальші дослідження мають допомогти з’ясувати, як самі птахи сприймають такі потужні звуки й чому гучність стала перевагою для одних видів. Менезес також планує виміряти голоси інших видів дзвонарів, а ще — спів полохливих тинаму та чудового лірохвоста.
Наразі вчені встановили, що розмір тіла й ширина дзьоба частково пояснюють гучність пташиного голосу. Але чому деякі види здатні видавати настільки потужні звуки й які саме еволюційні переваги це дає, ще належить з’ясувати.