Океан уже відчуває навантаження планети, яка не здатна впоратися зі своїми викидами вуглецю. Земля нагрівається швидше, ніж очікували країни, коли погоджувалися в Парижі обмежити підвищення температури до 1,5°C понад доіндустріальний рівень. Ця межа — не просто цифра у звіті. Вона позначає момент, коли серйозні проблеми перетворюються на ще сильніші теплові хвилі, підвищення рівня моря та масштабні втрати екосистем.
На COP30 у Бразилії Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш не став пом’якшувати ситуацію. «Наука сьогодні повідомляє нам, що тимчасове перевищення межі у 1,5°C — починаючи не пізніше початку 2030-х років — є неминучим», — заявив він у своєму вступному виступі.
«Чітко скажімо: межа 1,5 °C — це червона лінія для людства. Вона має залишатися досяжною. І наука також каже, що це все ще можливо», — додав Гутерріш.
Використання океану для видалення вуглецю
У міру того як тиск щодо збереження цієї межі «в межах досяжності» зростає, увага прямує до океану — який уже поглинає величезну кількість тепла та діоксиду вуглецю. Деякі групи хочуть використовувати океан більш активно для вилучення вуглецю з атмосфери. Але група експертів Європейської морської ради попереджає, що цей поспіх випереджає створення необхідних механізмів безпеки.
Головою ради є Гелен Мюрі, фахівчиня Норвезького університету науки й технологій (NTNU). Дослідники взялися з’ясувати, чи дійсно працюють проєкти з видалення вуглецю і чи не шкодять вони океанічним екосистемам.
«Йдеться про захист океанів як спільного блага. Океани можуть бути частиною кліматичного рішення, але перед масштабуванням потрібно посилити механізми їхнього захисту», — наголосила Мюрі.
Доповідь про океанічний вуглець на COP30
Звіт групи під назвою «Моніторинг, звітність і верифікація для морського видалення CO₂» був опублікований паралельно із переговорами COP30. Дослідники ретельно вивчили технології, які використовують море для поглинання CO₂. Ці методи ґрунтуються на природній здатності океану поглинати вуглець.
Деякі з них є біологічними — наприклад, стимуляція росту планктону або водоростей, що поглинають CO₂ під час росту. Інші — хімічні чи фізичні, включно з установками, які вилучають CO₂ безпосередньо з морської води. Поглинутий вуглець може зберігатися на океанському дні, у відкладах, у глибоководних масах або у геологічних резервуарах і довговічних продуктах.
Скорочення викидів — першочергове завдання
Попри інтерес до методів видалення вуглецю, звіт ставить одну тезу на перше місце: спочатку скорочення викидів.
«Ми знаємо, як скорочувати викиди, і маємо безліч дієвих методів», — зазначила Мюрі. — «Це має залишатися головним пріоритетом».
Багато інструментів уже доступні: від відновлюваної енергетики до електромобілів і енергоефективних будівель. Масштабне впровадження є політично складним і фінансово затратним, але фізика проста: чим менше CO₂ потрапляє в атмосферу, тим менше доведеться видаляти.
Баланс океанічного вуглецю
Глобальні кліматичні плани часто декларують ціль досягти «нульових чистих викидів» до 2050 року. Це означає, що залишкові викиди мають бути компенсовані вилученням еквівалентної кількості CO₂. Однак деякі сектори — далекомагістральна авіація, судноплавство, важка промисловість — важко повністю декарбонізувати.
«Щоб досягти 1,5°C, нам потрібно чисте вилучення CO₂ з атмосфери. І це означає, що залишкові викиди деяких секторів збережуться», — пояснює Мюрі.
«За сценаріями МГЕЗК, до кінця століття необхідно видаляти 5–10 гігатонн CO₂ на рік».
Для порівняння: у 2024 році глобальні викиди CO₂ становили близько 42,4 гігатонн.
Океанічні експерименти з видалення вуглецю
На суші деякі методи вже впроваджуються — заліснення, відновлення лісів, індустріальні проєкти на кшталт Climeworks в Ісландії. У морі багато ідей все ще на експериментальній стадії: від відновлення мангрових лісів і морських луків до додавання заліза чи інших поживних речовин для створення масових цвітінь планктону.
Проблема моніторингу в океані
Головне питання: як виміряти, скільки додаткового вуглецю поглинають ці проєкти і як надовго?
Мюрі пояснює, що необхідно знати фоновий рівень вуглецю в океані, запустити проєкт, а потім моніторити зміни. Але океан — хаотичний: течії перемішують води, переносять речовини, підіймають осади.
«Якщо ви зберігаєте CO₂ у воді, а не в геологічному резервуарі, контролювати це набагато складніше. Океан не стоїть на місці», — зазначає Мюрі.
Ризики морського видалення CO₂
Деякі компанії вже заявляють про видалення CO₂ морськими методами, однак Мюрі обережна:
«Жоден із методів не є достатньо зрілим, якщо не можна верифікувати впливи, маршрути вуглецю чи час його утримання поза атмосферою».
Потрібні потужні системи моніторингу, звітності та верифікації. Також необхідно враховувати впливи на екосистеми: зміни харчових ланцюгів, модифікацію середовищ існування, зміщення хімічного балансу.
Жодного «чарівного рішення»
Попри невизначеності, сценарії показують: без видалення CO₂ буде неможливо втримати температуру в межах 1,5°C. Але Мюрі застерігає: морське видалення CO₂ — не просте рішення і не готовий інструмент.
Уроки морських технологій
Питання не в тому, чи може океан поглинати CO₂. Питання в тому, чи здатні суспільства керувати такими проєктами та довіряти їхнім результатам.
«Чи можна зробити це науково й прозоро керованим кліматичним інструментом? Ми поки не знаємо. Але якщо хочемо рухатися цим шляхом — потрібно встановити надійні стандарти», — каже Мюрі.
Висновок простий: океан може допомогти у майбутньому, але не може компенсувати необхідність негайного скорочення викидів.
Повне дослідження опубліковано в журналі Zenodo.