Вчені зробили прогнози щодо того, як виглядатимуть останні дні нашої Сонячної системи та коли це відбудеться. Цікаво, що нас, людей, не буде поруч, щоб побачити завісу Сонця. Про це пише сайт Sciencealert.com.
Раніше астрономи вважали, що Сонце перетвориться на планетарну туманність – сяючий міхур газу та космічного пилу – доки докази не показали, що воно має бути трохи масивнішим.
Вік Сонця становить приблизно 4,6 мільярда років, виходячи з віку інших об’єктів Сонячної системи, які утворилися приблизно в той же час. Ґрунтуючись на спостереженнях за іншими зірками, астрономи передбачають, що вона досягне кінця свого життя приблизно через 10 мільярдів років.
Є й інші речі, які відбуватимуться на цьому шляху, звичайно. Приблизно через 5 мільярдів років Сонце має перетворитися на червоного гіганта. Ядро зірки зменшиться, але її зовнішні шари розширяться до орбіти Марса, поглинаючи нашу планету в процесі.
Одне можна сказати напевно: до того часу нас уже не буде. Спільнота вчених вважає, що людству залишилося лише близько 1 мільярда років, якщо ми не знайдемо вихід. Це тому, що яскравість Сонця збільшується приблизно на 10 відсотків кожні мільярд років.
Звучить небагато, але збільшення яскравості призведе до кінця життя на Землі. Наші океани випаруються, а поверхня стане занадто гарячою для утворення води.
Що залишиться після смерті Сонця?
Кілька попередніх досліджень вчених виявили, що для утворення яскравої планетарної туманності початкова зірка повинна була вдвічі масивніша за Сонце.
Однак у дослідженні 2018 року було використано комп’ютерне моделювання, щоб визначити, що, як і 90 відсотків інших зірок, наше Сонце, швидше за все, зменшиться від червоного гіганта до білого карлика, а потім перетвориться на планетарну туманність.
«Коли зірка гине, вона викидає в космос масу газу та пилу, відому як її оболонка. Маса оболонки може становити половину маси зірки. Ядро зірки, в якому закінчується паливо, врешті-решт вимикається перед остаточною смертю», – пояснив астрофізик Альберт Зійлстра з Манчестерського університету у Великій Британії, один з авторів статті.
«Лише тоді гаряче ядро змушує викинуту оболонку яскраво світити протягом приблизно 10 000 років — короткого періоду в астрономії. Саме це робить планетарну туманність видимою. Деякі з них настільки яскраві, що їх можна побачити з надзвичайно великих відстаней — десятки мільйони світлових років, де сама зірка була б занадто слабкою, щоб її побачити».
Модель даних, яку створила команда, фактично передбачає життєвий цикл різних типів зірок, щоб визначити яскравість планетарної туманності, пов’язаної з різними масами зірок.
Планетарні туманності є відносно поширеними в усьому спостережуваному Всесвіті, серед відомих з них – туманність Спіраль, туманність Котяче око, туманність Кільце та туманність Міхур. Джерело