Зростаюча поширеність надмірної ваги та ожиріння є серйозною глобальною медичною проблемою. Поряд зі зміною способу життя, генетичні фактори відіграють вирішальну роль у розвитку ожиріння. Дослідники з Лейпцизького університету та Дюссельдорфського університету імені Генріха Гейне визначили новий регулятор харчової поведінки. Висновки були опубліковані у всесвітньо відомому журналі Nature Signal Transduction and Targeted Therapy.
«Наше дослідження підкреслює наше неповне розуміння факторів, що визначають споживання їжі. Це також розкриває потенційну участь рецепторів, про які раніше не звертали уваги», — каже доктор Дорін Тор, провідний автор дослідження та вчений з медичного факультету Лейпцизького університету. Нещодавно ідентифікований рецептор, латрофілін 1, перш за все вивчався щодо його функцій у мозку, таких як формування та розвиток синапсів, але не для його ролі в контролі споживання їжі. Це рецептор, зв’язаний з білком G, і отримав таку назву через здатність зв’язуватися з нейротоксином латротоксином. Цей токсин виробляється деякими павуками, включаючи середземноморську чорну вдову, і має рецептор латрофіліну 1 як ключову нейрональну структуру-мішень.
Вплив на харчову поведінку та фізичну активність
У своїх дослідженнях дослідницькі групи під керівництвом доктора Тора з Лейпцизького університету та професора Сімони Прьомель з Університету імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі показали, що рецептор латрофіліну 1 присутній у ділянках мозку, які контролюють харчову поведінку, а також у жировій тканині. У дослідженні миші, у яких відсутній рецептор, показали збільшення споживання їжі та зниження фізичної активності. Хоча молоді особини спочатку мали нормальну вагу, протягом наступних чотирьох місяців вони значно набрали надмірну вагу. Це, своєю чергою, призводить до відомих супутніх захворювань ожиріння, таких як ожиріння печінки та цукровий діабет.
Крім того, дослідники ідентифікували варіант рецептора латтрофіліну 1 у даних секвенування когорти пацієнтів з ожирінням у Лейпцигу, які мали місце в одного пацієнта з надмірною вагою. Дослідження клітинних культур показали порушення функціональності цього варіанту, припускаючи, що рецептор може відігравати певну роль у розвитку ожиріння не лише на моделях тварин, але й у людей.
«Результати надають новий підхід до розуміння регуляції споживання їжі та розвитку ожиріння», — каже професор Сімона Премель, інший відповідний автор статті. Майбутні дослідження в дослідницьких групах університетів Лейпцига та Дюссельдорфа тепер прояснять, чи може рецептор служити потенційною фармакологічною мішенню для регуляції споживання їжі при ожирінні.