Віруси часто сприймаються як суто сучасна загроза — щось, що з’явилося разом із глобалізацією, авіаперельотами та мегаполісами. Однак нове наукове дослідження показує: деякі з них супроводжують людство вже тисячоліттями і навіть стали частиною нашої ДНК.
Міжнародна команда вчених з Університету Відня та Університету Тарту виявила генетичні сліди вірусів Human betaherpesvirus 6A та 6B (HHV-6A і HHV-6B) у кістках давніх людей з Європи. Аналіз показав, що ці віруси співіснують з людиною щонайменше 2 тисячі років.
Давні «дитячі» віруси
HHV-6B — один із найпоширеніших вірусів у світі. Ним інфікується більшість дітей ще до двох років. Зазвичай це проявляється у вигляді розеоли — дитячої хвороби з високою температурою, а іноді й судомами. HHV-6A поводиться інакше та частіше активується у дорослому віці.
Обидва віруси залишаються в організмі на все життя, перебуваючи у «сплячому» стані. Їхня унікальна особливість у тому, що вони здатні вбудовувати свою ДНК безпосередньо в людські хромосоми. Якщо це відбувається в репродуктивних клітинах, вірусний генетичний матеріал передається дітям у спадок. Сьогодні близько 1% людей мають такі вірусні копії в кожній клітині тіла.
Сліди вірусів у кістках
Дослідники проаналізували майже 4 тисячі археологічних зразків і змогли реконструювати 11 давніх вірусних геномів. Найстаріший належав дівчинці, похованій в Італії в залізну добу (1100–600 роки до н.е.). Інші зразки походять із середньовічних поховань у Великій Британії, Бельгії, Естонії та Росії.
Найкраще вірусна ДНК збереглася в зубах і щільних кістках внутрішнього вуха — саме вони здатні захищати генетичний матеріал протягом століть. За словами вчених, знайти сліди активної інфекції майже неможливо, а от успадковані віруси мають значно більше шансів «дожити» до наших днів.
Віруси, що еволюціонували разом з людьми
Порівняння геномів показало: багато вірусних ліній уже існували в середньовіччі й майже не змінилися. Це пояснюється тим, що вбудована в ДНК вірусна інформація копіюється разом із людськими генами і змінюється дуже повільно.
Цікаво, що HHV-6A, схоже, втратив здатність інтегруватися в людський геном ще дуже давно — нових таких випадків у сучасних популяціях не виявлено. HHV-6B, навпаки, демонструє складніший шлях розвитку та взаємодію між спадковими й «активними» формами вірусу.
Чому це важливо сьогодні
Деякі дослідження пов’язують наявність спадкового HHV-6B з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань. Крім того, вчені з’ясували, що у Великій Британії такі форми вірусу трапляються частіше, ніж у більшості країн Європи, і тепер мають підтвердження, що це явище існувало ще понад 1300 років тому.
Нові дані доводять: деякі віруси — не тимчасові «гості», а давні супутники людства. Вони пережили імперії, міграції та епохи, ставши частиною нашої біологічної історії. Дослідження, опубліковане в журналі Science Advances, відкриває новий погляд на те, наскільки глибоко віруси вкорінені в еволюції людини.