Мозок людини сприймає життя як безперервний потік, але пам’ять зберігає його зовсім інакше — у вигляді окремих, значущих моментів, подібно до того, як текст поділяється на речення за допомогою граматики й пунктуації. Саме ця структурованість дозволяє нам розуміти, що і коли відбулося.
Нове дослідження психологів з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA) та Колумбійського університету показало, що ключову роль у цьому процесі відіграє крихітна ділянка мозку в стовбурі — locus coeruleus або блакитна пляма. Вона працює як своєрідна “кнопка перезапуску” пам’яті, активуючись у моменти значущих змін у навколишньому контексті.
Автори роботи, опублікованої у журналі Neuron, вивчали, як мозок “розуміє”, що один важливий спогад закінчився, а інший почався. Раніше було відомо, що стабільний контекст — наприклад, перебування в одній кімнаті — об’єднує події у спільний епізод. Зміна ж контексту, так звана “межа події”, розділяє спогади. У дослідженні 32 учасники переглядали нейтральні зображення, перебуваючи у сканері МРТ, а зміни контексту моделювали за допомогою простих звукових сигналів у лівому чи правому вусі. Коли звук змінював висоту та бік, у мозку виникало відчуття переходу до нового епізоду.
Результати показали, що активність locus coeruleus на межах подій корелювала зі зниженням здатності пригадати правильний порядок зображень, розташованих по обидва боки цієї межі. Це вказує на те, що мозок зберігав їх як окремі спогади. Для підтвердження цього вчені паралельно вимірювали реакцію зіниць, яка збільшується під час активації locus coeruleus. Збіг даних МРТ та реакцій зіниць підтвердив точність спостережень.
Дослідники також встановили, що сигнали “перезапуску” з блакитної плями впливають на гіпокамп — ділянку мозку, яка кодує нові спогади та відстежує інформацію про місце і час подій. Locus coeruleus ніби подає гіпокампу команду: “Ми починаємо нову подію”. Така активація допомагає мозку перебудувати свою роботу та зосередитися на важливому.
Однак хронічний стрес здатен порушити цю систему. У людей із вищим рівнем пігменту нейромеланіну в locus coeruleus — показника його тривалого перенапруження — реакція на “межі подій” була слабшою. Іншими словами, коли внутрішня “сигналізація” мозку працює безперервно, стає важко помітити справді важливі зміни. Це може погіршувати здатність правильно структурувати спогади, що має значення для розуміння таких станів, як ПТСР чи хвороба Альцгеймера, при яких locus coeruleus часто надмірно активний.
Вчені припускають, що в майбутньому можна буде створити методи для зниження надмірної активності цієї ділянки — як за допомогою ліків, так і немедикаментозних засобів на кшталт повільного дихання чи спеціальних вправ для зняття напруги. Проте для цього потрібні додаткові дослідження та значне фінансування. Як зауважив перший автор роботи, Девід Клюетт, навіть найменші ділянки мозку можуть мати величезний вплив на те, як ми сприймаємо й запам’ятовуємо власне життя.