Мозок містить вищі концентрації пластикових частинок у порівнянні з іншими органами, а у пацієнтів із деменцією рівень мікропластику ще вищий. У всебічному огляді, опублікованому в Brain Medicine, дослідники наводять тривожні нові докази накопичення мікропластику в тканинах людського мозку, що дає критично важливі уявлення про можливі наслідки для здоров’я та стратегії профілактики. Огляд аналізує результати новаторської статті в Nature Medicine (2025) авторства Ніхарта та ін., яка досліджує біоакумуляцію мікропластику в мозку померлих людей.
Мікропластик у мозку: нові докази
Дослідження показує, що людський мозок містить приблизно одну чайну ложку мікропластику та нанопластику (МНП). Причому у людей із встановленим діагнозом деменції рівень МНП у 3-5 разів вищий. Ще тривожніший факт: концентрація мікропластику в мозковій тканині у 7-30 разів перевищує рівень у таких органах, як печінка чи нирки.
Стрімке зростання рівня мікропластику в мозку
“Драматичне зростання концентрації мікропластику в мозку лише за вісім років, з 2016 по 2024 рік, особливо насторожує”, – зазначає доктор Ніколас Фабіано з Оттавського університету, провідний автор огляду. “Цей ріст відображає експоненційне збільшення рівня мікропластику в довкіллі.”
Найбільшу загрозу становлять частинки менші за 200 нанометрів, переважно з поліетилену. Вони виявляються у стінках мозкових судин і клітинах імунної системи. Через свої мікроскопічні розміри такі частинки потенційно можуть перетинати гематоенцефалічний бар’єр, що викликає занепокоєння щодо їхньої ролі у розвитку неврологічних захворювань.
Як зменшити вплив мікропластику?
Огляд також пропонує практичні способи зменшення впливу мікропластику. Наприклад, перехід із бутильованої води на відфільтровану водопровідну може зменшити споживання мікропластику з 90 000 до 4 000 частинок на рік.
“Бутильована вода може щорічно забезпечувати людині майже стільки ж мікропластикових частинок, як усі інші джерела разом узяті”, – пояснює доктор Брендон Лу, лікар-інтерн університету Торонто. “Перехід на водопровідну воду може скоротити цей рівень майже на 90%, що робить її одним із найпростіших способів зменшити споживання мікропластику.”
Інші значущі джерела мікропластику:
- Пластикові чайні пакетики, які можуть вивільняти мільйони мікро- і наночастинок за кожне заварювання.
- Підігрівання їжі у пластикових контейнерах, особливо в мікрохвильовці, що сприяє вивільненню значної кількості мікропластику.
“Використання скляного або нержавіючого посуду замість пластику – це невеликий, але важливий крок для обмеження впливу”, – додає Лу. “Проте нам ще потрібно підтвердити, чи дійсно зменшення споживання мікропластику призводить до його меншого накопичення в тканинах людини.”
Мікропластик і здоров’я: що далі?
Команда дослідників також розглядає потенційні механізми виведення мікропластику з організму. Наприклад, є докази, що потовиділення може сприяти виведенню певних пластмасових сполук.
Втім, як застерігає доктор Девід Пудер, ведучий подкасту Psychiatry & Psychotherapy, “Нам потрібно більше досліджень, щоб розібратися з мікропластиком—замість того, щоб обгорнути ним наш мозок. Адже це може бути однією з найсерйозніших екологічних загроз, яку більшість людей навіть не помічають.”
Огляд закликає до термінових досліджень, зокрема встановлення чітких меж допустимого впливу мікропластику та оцінки довгострокових наслідків його накопичення. Автори наголошують на необхідності масштабних досліджень, щоб з’ясувати взаємозв’язок між впливом мікропластику та хронічними захворюваннями.