Спостерігаючи за дикими павіанами в Кенії, еволюційний біолог і приматолог Акіко Мацумото-Ода з Університету Рюкю (Японія) помітила, як мавпи дивовижно швидко відновлюються після сутичок із родичами, навіть якщо рани досить глибокі. Надалі дослідниця спільно з колегами експериментально встановила, що у людей ушкодження гояться в рази довше, ніж в інших ссавців. Можливе пояснення вчені побачили в еволюційному розвитку наших предків.
Крім того, до експерименту залучили шимпанзе із заповідника Кумамото, які отримали рани у внутрішньогрупових конфліктах, кілька видів приматів сімейства мавпових, а також мишей та щурів. Трьом останнім ушкодження завдали хірургічно. Додатково в дослідженні враховували дані спостережень павіанами в природі. В результаті вдалося з’ясувати, що у людей шкіра відновлюється в середньому зі швидкістю 0,25 мм на день. Це майже втричі повільніше, ніж в інших приматів, у яких темп загоєння становив приблизно 0,61 міліметра на день. Близькі значення зареєстрували й у лабораторних гризунів.
Вчені пов’язали відставання людей у регенерації з еволюційними змінами. У тварин шкіру густо покривають волосяні фолікули, що містять стовбурові клітини. При пошкодженні епідермісу вони беруть участь у відновленні та допомагають рані швидше затягуватись.
Люди під час еволюції втратили більшу частину волосся, зате розвинули потові залози — їх щільність у людини в 10 разів вища, ніж у шимпанзе. Це дозволило ефективніше охолоджувати організм при фізичних навантаженнях і підтримувати роботу великого мозку, але сповільнило загоєння: хоча в потових залозах містяться стовбурові клітини, з регенерацією вони справляються гірше.
Судячи з усього, переваги шкіри, що потіє і краще охолоджується, переважили ризики більш затяжного відновлення тканин, уклали дослідники. Ймовірно, закріпленню змін могла сприяти і соціальна підтримка: допомога одноплемінників дозволила пораненим виживати, незважаючи на тривалішу регенерацію. Крім того, доісторичні люди, можливо, вміли лікувати рани природними засобами, як це досі роблять деякі людиноподібні мавпи.
Раніше приматологи задокументували, як дикий орангутан Ракус обробив рану, отриману в сутичці з іншим самцем, рослиною з аналгетичними, протизапальними та жарознижувальними властивостями. В іншому дослідженні фахівці за допомогою спостережень і фармакологічних тестів підтвердили, що шимпанзе усвідомлено шукають і вживають певні рослини для їхньої лікарської дії. Випадки самолікування відзначали також у горил, що мешкають у Центральній Африці. Статтю про дослідження опублікував журнал “Proceedings of the Royal Society B”.