Вчені виявили, що навіть невеликі дози псилоцибіну можуть змінювати агресивну поведінку тварин, знижуючи рівень нападів, але не пригнічуючи соціальну взаємодію повністю. Це відкриття дає змогу краще зрозуміти, як психоактивні речовини впливають на складні соціальні реакції в мозку.
Псилоцибін — природна сполука, що міститься у понад 200 видах грибів, особливо в представників роду Psilocybe. У ссавців вона взаємодіє з серотоніновими рецепторами, впливаючи на настрій, апетит, рівень тривожності та агресії. Однак механізми його впливу на соціальну поведінку тварин досі залишаються недостатньо вивченими.
У новому дослідженні, опублікованому в журналі Frontiers in Behavioral Neuroscience, канадські науковці вирішили перевірити, як псилоцибін впливає на агресію у риб виду Kryptolebias marmoratus — мангрових ривулусів, відомих своєю природною войовничою поведінкою.
«Ми показали, що разова низька доза псилоцибіну суттєво зменшує активність і кількість агресивних атак під час соціальної взаємодії у дорослих риб цього виду, які зазвичай демонструють високий рівень агресії», — пояснює перша авторка дослідження Дейна Форсайт, дослідниця з Університету Акадія в Канаді.
За словами старшої авторки роботи, докторки Сьюзі Каррі з Університету Британської Колумбії, це перші дані, які показують вибірковий вплив псилоцибіну на агресію у хребетних без повного пригнічення соціальної поведінки.
Чому обрали саме цих риб
Мангрові ривулуси є зручним моделлю для таких експериментів через їхню виражену агресивність і простоту спостереження за поведінкою. Крім того, вони здатні до самозапліднення, що дозволяє отримувати генетично майже ідентичні особини та мінімізувати вплив спадкових факторів на результати.
У дослідженні використовували три лабораторні лінії риб. Одна група отримувала псилоцибін, друга виступала «опонентами» у соціальних взаємодіях, а третя використовувалася для аналізу розподілу речовини в організмі.
Перед експериментом риб поміщали в акваріум із роздільною перегородкою, яка дозволяла їм бачити й відчувати одне одного, але не контактувати фізично. Після періоду адаптації перегородку прибирали й фіксували поведінку.
Наступного дня ті самі риби отримували короткочасну дію псилоцибіну, після чого експеримент повторювали з тим самим «суперником».
Як псилоцибін вплинув на поведінку
Результати показали, що після впливу речовини риби ставали менш активними та рідше демонстрували різкі агресивні дії. Особливо помітно зменшувались так звані «ривки атаки» — швидкі рухи, які свідчать про ескалацію конфлікту.
«Ці ривки є енергетично затратними формами агресії, які не передбачають фізичного контакту, але сигналізують про підвищену конфліктність», — зазначає докторка Каррі.
Водночас менш енерговитратні соціальні сигнали практично не змінювалися. Це означає, що псилоцибін не «вимикає» соціальну поведінку повністю, а вибірково пригнічує саме інтенсивні форми агресії.
«Ми бачимо, що речовина знижує саме ескаловану агресію, не руйнуючи базову соціальну взаємодію», — додає Форсайт.
Що це означає для науки
Автори підкреслюють, що дослідження на тваринах не можна напряму переносити на людину, однак воно допомагає зрозуміти базові механізми роботи мозку та серотонінових систем.
У майбутньому такі роботи можуть допомогти визначити, як саме психоактивні сполуки впливають на різні типи поведінки — від агресії до соціальної взаємодії — і чому мозок реагує вибірково.
Водночас дослідники наголошують, що експеримент оцінював лише короткостроковий ефект однієї дози, тому поки невідомо, як псилоцибін діє при тривалому або повторному впливі. Подальші дослідження мають з’ясувати, які саме нейронні шляхи залучені до цього процесу та чому деякі форми поведінки пригнічуються сильніше, ніж інші.