By За останні 10 років світ суттєво змінився. Особливо це помітно за цифровими технологіями та інтернетом. Ми вирішили пригадати, яким вони були минулої декади, та освіжили в пам’яті 2005-2006 роки.
Дротовий та бездротовий інтернет
Отже, 10 років тому інтернетом в Україні регулярно користувалось від трьох до п’яти млн людей. Улітку ж 2015 року, за даними компанії Gemius, в інтернет регулярно виходять 25 млн українців. Більшість для цього користується стаціонарними комп’ютерами (18,2 млн осіб), решта ж використовує мобільні пристрої. 10 років тому альтернатив же було набагато менше. Підключення до мережі зі стільникового телефона відбувалося за допомогою WAP. Проте цей протокол був дуже повільний (приблизно 10 Кбіт/с) і вельми дорогий. Та й функціональність тодішніх телефонів дозволяла максимум читати текстові версії сайтів чи перевіряти пошту. Сьогодні ж у багатьох містах уже є швидкісне 3G-покриття.
А з комп’ютерів вихід у мережу здійснювався через Dial-up. Такий інтернет теж був повільний (максимальна швидкість – 56 Кбіт/с) і дорогий, бо окрім послуг провайдера доводилось ще сплачувати великі рахунки за телефон. Популярністю тоді користувалася послуга Call-back, коли провайдер за запитом сам встановлював з’єднання з абонентом. У багатьох містах реальною альтернативою Dial-up став інтернет по мережах кабельного телебачення. Такий тип зв’язку надавав значно більші швидкості (до 10 Мбіт/с), до того ж при підключенні кабельного ТБ та інтернету одночасно людям надавались різноманітні знижки. У деяких обласних та районних центрах ця технологія досі використовується. Але все ж переважна більшість має стандартне підключення по Ethernet чи ADSL і подорожує інтернетом на швидкості до 100 Мбіт/с.
Та й сам інтернет був іншим. Facebook тільки починав свою роботу і навіть мав трохи іншу назву:
А от Google вже нагадував себе теперішнього, хоча сервісів там було набагато менше:
Ось так виглядав сайт Ukr.net:
Асортимент товарів у Rozetka.ua був значно меншим, ніж зараз:
А оператор стільникового зв’язку UMC готувався стати МТС:
За популярністю на початок 2007 року в Україні лідирував сайт Meta.ua. Такі дані наводить компанія Gemius. Також велике охоплення аудиторії мали ресурси redtram.com.ua, fraza.ua, obozrevatel.com та online.ua. А серед закордонних – Mail.ru, Rambler, Yandex, Yahoo та Google.
На середину минулого десятиріччя припав і розквіт онлайн-спілкування. Соціальних мереж ще фактично не було. Їх замінювала величезна кількість форумів та онлайн-чатів. Там люди реєструвались не під реальними іменами, а під псевдонімами (нікнеймами). А фотографії профілю замінювали різноманітні аватарки.
Мобільний зв’язок
Наприкінці 2004 року кількість абонентів стільникового зв’язку в Україні перевищила кількість користувачів фіксованого зв’язку. Причому їхня кількість росла шаленими темпами. Якщо в листопаді 2004 кількість абонентів UMC становила близько 6 млн, то вже в грудні їх стало 7 млн, у березні 2005 року – 8 млн, а в листопаді – майже 11,5 млн. Загалом же кількість абонентів мобільного зв’язку в Україні складала приблизно 24,4 млн номерів.
Проте реальних користувачів було дещо менше. Мобільний зв’язок тоді був доволі дорогим (особливо дзвінки на номери інших операторів), тож багато хто мав по декілька SIM-карт для дзвінків на номери різних провайдерів. В Україні тоді послуги надавали UMC, Київстар, Lіfe:), DCC, «Голден Телеком» та «Українські радіосистеми» (бренди WellCom та Мобі). Покриття UMC на середину 2005 року охоплювало 85% території України, на якій мешкало 92% її населення. Приблизно таке ж покриття має й Київстар – у зоні дії цього провайдера проживало близько 94% населення країни. Доля інших операторів на ринку складала незначну частку. Lіfe:) тільки починав будувати свою мережу, хоча на середину жовтня 2005 року оператор обслуговував більше вже 1,1 млн. абонентів і був присутній у 77 містах та майже 8 тис. населених пунктів. Проте навіть у деяких місцях Києва в абонентів траплялися проблеми з прийомом сигналу.
Оператори мали багато різних тарифів та акцій. Популярністю користувалась послуга підключення улюблених номерів. За одноразову платню абонент міг дзвонити на визначені номери свого оператора безплатно або за символічну суму. У середньому ж українці у 2005 році платили за хвилину розмови близько 1 грн. Трохи дешевше коштували SMS. А от мобільний інтернет був дорогим. Наприклад, у мережі UMC за 1 МБ GPRS-інтернету стягувалось 5 грн, а WAP коштував 10 грн за МБ.
Телефони та гаджети
10 років тому лідером на ринку мобільних телефонів була компанія Nokia. На піку вона мала близько 40% (за 2004-2005 роки компанія випустила 40 моделей мобільних телефонів у всіх цінових сегментах), за нею йшла Motorola. Уже тоді більш-менш розповсюдженими ставали телефони з камерами. Правда, якість мобільних фото була поганенькою. Зазвичай розмір знімків складав 0,3 Мп, вони мали бліді кольори та багато шумів. Також той період запам’ятався розмаїттям форм апаратів. Кожен виробник волів зробити щось неповторне та унікальне, через що деякі моделі виходили дуже химерними. Як, наприклад, Nokia 7600 чи BenQ Qube Z2. Хоча більшість все ж мала стандартний формфактор моноблок. Багато було також «розкладачок» і слайдерів.
Прообразом сучасних смартфонів вважаються КПК (кишенькові комп’ютери) та комунікатори. Коштували 10 років тому вони дуже дорого (від $700), тож дозволити їх собі могли лише бізнесмени та заможні люди. На Заході ситуація склалася трохи по-іншому. Там власниками подібних пристроїв були в основному гіки та техномани. А планшети використовувалися фахівцями різних галузей – інженерами, лікарями тощо. До України ж вони якщо й доходили, то в одиничних екземплярах.
Вартість найдорожчих моделей мобільних телефонів (якщо не брати до уваги розкішні Vertu та просунуті КПК) доходила до $700 і вище. Стільки, наприклад, коштувала ультратонка «розкладачка» Motorola RAZR V3. Телефон мав два дисплеї: головний з палітрою 256 тис. кольорів та допоміжний зверху на кришці, що мав 4096 кольорів. Обсяг пам’яті апарата складав 5,5 МБ. Цього вистачало на 1000 записів телефонної книги з можливістю додавання фото. Робити їх можна було на камеру 0,3 Мп. Враховуючи, що на кінець 2005 року середня зарплата в Україні складала приблизно $200, дозволити собі цю модель міг далеко не кожен.
У середньому ціновому сегменті ціни коливалися від $200 до $500. Тут беззаперечним лідером у 2005 році був мультимедійний телефон Sony Ericsson K750i. Він мав чудову на той час камеру на 2 Мп зі спалахом та атофокусом, 30 МБ вбудованої пам’яті плюс картку на 64 МБ (і можливістю установки до карток до 4 ГБ ), мав гарний музичний програвач та вмів передавати та отримувати дані по Bluetooth.
Ну а бюджетний сегмент був представлений моделями по $70-150 (це якщо мова йде про нові кольорові моделі, а не монохромні «цеглини», що продавалися значно дешевше). Гарний приклад такого телефона – Siemens A60. Це простенький апарат за $100, який могли собі дозволити багато людей. Він не виділявся якимись особливими технічними характеристиками та не мав камери. Проте був компактним та зручним у користуванні. В Україні він з’явився у 2004 році. Якщо ж брати більш професійні бюджетні моделі, то згадаємо Nokia 6080. Вона коштувала на $30 дорожче, проте мала стильний дизайн, камеру 0,3 Мп, накопичувач 4,5 МБ, підтримувала Java і дозволяла завантажувати та встановлювати ігри й додатки.
Комп’ютери та ноутбуки
Зараз потужний ігровий ПК з топовою конфігурацією обходиться приблизно у $2000 (разом з монітором). Це немалі гроші, проте для середини минулого десятиріччя були характерні і вищі цінники. Наприклад, один з найдорожчих комп’ютерів в інтернет-магазині Matrix.ua коштував $3450. Він мав процесор Pentium 4 з частотою 2.8 ГГц, 512 МБ оперативної пам’яті, жорсткий диск на 160 ГБ, відеокарту на 32 МБ та монітор діагоналлю 17,5 дюймів (1280×768).
Найдорожчі ноутбуки коштували більше $3000, а от бюджетний можна було придбати і за $1000. Однією з найдорожчих моделей був PowerBook G4 від Apple. Він мав процесор з частотою 1.5 ГГц, 512 МБ оперативної пам’яті, накопичувач на 80 ГБ і відеоадаптер на 64 МБ.
Програмне забезпечення
10 років назад найпопулярнішою операційною системою у світі була Windows XP. Уже тоді вона вважалася дещо застарілою. На зміну їй у 2006 році прийшла Windows Vista. Проте люди не сприйняли нову ОС. Вона відзначалася нестабільністю, спочатку її підтримували замало розповсюджених програм, перероблений інтерфейс був незвичним і неприємним для користувачів. Тож популярною ця операційна система так і не стала, вона стала лише прологом до Windows 7, яка вийшла через декілька років і дотепер залишається найпопулярнішою ОС.
Користувалися люди тоді стандартним набором програм, що на більшості комп’ютерів був приблизно однаковий. Документи редагували в Microsoft Office Word 2003, який суттєво відрізнявся за інтерфейсом від сучасної версії.
В інтернет виходили за допомогою Internet Explorer 6, у декількох відсотків людей стояла Opera чи Firefox. Вони вміли запам’ятовувати сесії та працювати з багатьма вкладками в одному вікні. І це вважалося круто.
Музику слухали через Winamp і в ньому ж дивились відео (ще один варіант – стандартний медіапрогравач Windows). Із друзями спілкувались через ICQ (або QiP, що підтримував його протокол). За 10 років деякі програми зникли як клас. Непотрібними, наприклад, стали менеджери завантажень.
Головним інструментом розповсюдження програм були піратські диски. Вони продавалися на радіоринках та спеціалізованих магазинах у кожному місті. У Києві такими місцем, наприклад, був ринок на Петрівці (та й зараз там можна знайти багато піратського контенту). Зламаний софт також завантажували з інтернету та знаходили в локальних мережах. Легальні програми тоді купували одиниці. І справа не тільки в тому, що вони дорого коштували. Магазинів, де продавався ліцензійний софт, було не так багато, а оплата покупок онлайн стала доступна широким верствам населення значно пізніше.
Накопичувачі інформації
У середині 2000-х бум переживало виробництво компакт-дисків. Адже обсяги інформації значно виросли, а доступні портативні накопичувачі ще не з’явилися. Флешки коштували дуже дорого та були малими ($50 за 256 МБ), а CD та DVD – дешевими та ємними (від 3 грн за 4 ГБ). На них записували фільми, музику, фотографії. Протягом короткого часу один диск міг побувати у десятків людей. А якщо болванка мала функцію перезапису, користуватися нею могли протягом декількох років. У цей же час практично остаточно відмерли дискети. Багато зібраних комп’ютерів уже не оснащувалися 3,5-дюймовими дисководами.
Поволі росли й обсяги жорстких дисків. Якщо на початку тисячоліття достатнім вважався обсяг у 10-20 ГБ, то вже в середині нульових комп’ютери поставлялися з моделями на 100-200 ГБ.
Кіно
До речі, розповсюдження DVD стало однією з головних причин поступового зникнення VHS-касет. У середині минулого десятиріччя вже було зрозуміло, що ця технологія відмирає, хоча відеомагнітофони можна було знайти в продажу ще доволі довго. Також дешеві DVD сприяли розповсюдженню кінопіратства. На всіх ринках і в багатьох торгових центрах та магазинах електроніки з’явилися точки продажу і прокату дисків з фільмами. Левова частка з них – DVD-ріпи середньої якості зображення. На один диск зазвичай влазило три фільми в такій якості. Коштували такі диски від 15 грн, хоча можна було знайти і дешевше, особливо в невеликих містах. Ще один варіант – CD. На такий диск влазив лише один фільм, стиснутий до 700 МБ. Якість зображення була відповідною, але це не зупиняло кінолюбів. Інтернет, як ми писали вище, був дуже повільний, а на завантаження цілого фільму йшло дуже багато часу та грошей.
У 2005 році на великі екрани вийшло багато гарних фільмів. Це «Збройний барон», «Автостопом по галактиці», «Чарлі та шоколадна фабрика», «Містер та місіс Сміт», «Хроніки Нарнії» та інші. Ці стрічки можна залюбки передивитись і сьогодні.
Comments