Мезозаври стали одними з перших хребетних, які повернулися до моря незабаром після виходу їхніх предків на сушу. Вони жили в кінці палеозою (напередодні найбільшого пермського вимирання) біля берегів південного континенту Гондвана – їм відповідає сучасні Африка та Південна Америка. Мезозаврів зазвичай вважають невеликими, в середньому 0,7 метра завдовжки, проте нова стаття у Fossil Studies описала гігантський зразок з уругвайських таборів. За оцінками, він був утричі довшим за більшість відомих мезозаврів.
Незабаром після виходу на сушу перших хребетних — «рибоногов» на кшталт тиктааліка, — деякі з їхніх нащадків вважали за краще знову повернутись до моря. Це трапилося у пермський період (або навіть наприкінці кам’яновугільного), коли повторним «завоюванням» водного середовища зайнялися мезозаври. Вони мали витягнуте тіло, довгий хвіст та кінцівки, завдяки яким добре плавали та загалом успішно пристосувалися до морів.
Мезозаври плавали біля берегів Гондвани, які зараз опинилися в Африці та Південній Америці. Палеонтологи все частіше стверджують, що вони могли вести напівводний спосіб життя. Морфологію мезозаврів добре досліджували завдяки безлічі скам’янілостей, які представляють як молодих, так і зрілих особин різного віку. На підставі таких робіт їх прийнято вважати невеликими, не більше метра завдовжки.
Це спростувала нова стаття для журналу Fossil Studies. Її автори – команда палеонтологів з Уругваю та Франції – описали скам’янілість мезозавру, який на тлі інших виглядає справжнім гігантом. Його витягли з таборів формації Мангрулло (Mangrullo), на північному сході Уругваю. Незважаючи на не надто хорошу безпеку: залишилися лише два шматки черепа, спинна сторона хребта та деякі інші кістки, автори точно оцінили розмір уругвайського мезозавру.
Порівняння з іншим (дрібним, проте дуже добре збереженим) Mesosaurus tenuidens показало, що довжина нового мезозавру становила півтора-два метри. З них 15-20 сантиметрів припадало на довгий череп. Отже, палеонтологи зіткнулися з прикладом гігантизму. Тобто екстремально великих розмірів, набагато більше середнього у популяції. Загалом великі мезозаври, що також говорить про їх солідний вік, трапляються дуже рідко. Автори припустили, що справа у вподобанні «довгожителі» прибережних областей, не характерна для молодших і дрібніших мезозаврів.
В результаті тепер онтогенез мезозаврів – їхній індивідуальний розвиток – відомий дуже докладно. Вчені мають у своєму розпорядженні зразки всіх стадій їх життєвого циклу: від ненароджених зародків до гігантських людей похилого віку.
Висновки узгоджуються з тим, що відомо про тенденцію до збільшення розмірів у ранніх і вихідно дрібних амніот. Тобто первинноназемних тварин — предків рептилій, птахів та ссавців, які мають спеціальні зародкові оболонки. Вони захищають яйця тварин від висихання за умов суші. Як не дивно, одними з перших амніотів стали саме морські мезозаври — ранні рептилії або щонайменше представники близької до них групи завропсид.