12,5 трильйона тонн льоду — саме стільки втратили Гренландія та Антарктида за приблизно пів століття. Масштаб змін вдалося оцінити завдяки найдовшому супутниковому спостереженню за полярними льодовиковими щитами.
Міжнародна команда науковців зібрала дані, які охоплюють період від 1970-х до 2023 року. Дослідники об’єднали результати 42 супутникових досліджень і 27 космічних місій, створивши масштабний масив IMBIE — один із найповніших аналізів зміни маси полярного льоду. Найбільша частина втрат припала на Гренландію.
Але особливо цікаво те, як саме зникає лід. Приблизно 84% втраченої маси було винесено в океан через прискорення руху льодовиків. Лише близько 16% припало безпосередньо на танення льоду на поверхні.
Це важлива деталь. Полярні льодовикові щити реагують не лише на тепліше повітря. Потепління океану може впливати на льодовики, змушуючи їх швидше рухатися до моря. І темпи втрат за останні десятиліття помітно зросли.
У Гренландії в 1980-х роках щороку втрачалося близько 66 мільярдів тонн льоду. У 2010-х цей показник уже сягав приблизно 291 мільярда тонн на рік. В Антарктиді картина схожа: приблизно 53 мільярди тонн щорічних втрат у 1980-х проти близько 222 мільярдів тонн у 2010-х.
За весь період спостережень це вже позначилося на рівні Світового океану. За оцінкою дослідників, втрата льоду з Гренландії та Антарктиди спричинила приблизно 3 сантиметри підвищення рівня моря.
На перший погляд три сантиметри здаються незначними. Але вчені зазначають, що така зміна збільшує ризики прибережних повеней та ерозії для мільйонів людей.
І саме тут супутникові дані стають особливо важливими. Вони дозволяють не просто побачити, що лід зникає, а простежити як змінювалися темпи втрат протягом десятиліть. Дослідники наголошують: довгі супутникові ряди потрібні для перевірки кліматичних моделей і точнішого прогнозування майбутньої зміни рівня моря.
Тож головний висновок цього дослідження — не просто величезна цифра у 12,5 трильйона тонн. Значно важливіше те, що полярні льодовикові щити втрачають масу дедалі швидше, а супутники вперше дозволили побачити цю тенденцію майже безперервно протягом половини століття.