Коли ми уявляємо собі мезозойську епоху, перед очима постають гігантські динозаври, літаючі птерозаври й морські ящери, що панували в океанах. Але час від часу наукові відкриття нагадують: у ті далекі мільйони років еволюція створювала не лише гігантів, а й дивовижних істот, які не вписуються в чіткі категорії. Саме так сталося з новою викопною знахідкою — рептилією юрського періоду, що мала риси і змій, і ящірок водночас.
Скам’янілі рештки були знайдені в шарах, вік яких сягає понад 150 мільйонів років. Вони збереглися настільки добре, що дослідники змогли простежити дрібні особливості анатомії. Зовнішній вигляд істоти виявився справжнім еволюційним «міксом»: видовжене тіло нагадувало ранніх змій, але водночас залишалися виразні лапи, притаманні ящіркам. Особливу увагу вчених привернула будова черепа й зубів. Вона вказує на те, що ця рептилія могла хапати здобич так само ефективно, як сучасні змії, але при цьому мала опору на кінцівки.
Це відкриття додає новий штрих до дискусій про те, як саме еволюціонували змії. Чи походили вони безпосередньо від ящірок, поступово втрачаючи кінцівки? Чи були проміжні форми більш різноманітними, ніж ми уявляли? Юрська знахідка ніби відповідає одразу на обидва питання: еволюція справді не відбувалася прямолінійно, і перші змієподібні рептилії довгий час співіснували з різними формами життя, перш ніж набути сучасного вигляду.
Вчені зазначають, що така морфологія могла бути адаптацією до особливих умов довкілля. Напівзмієподібне тіло допомагало краще пересуватися крізь густу рослинність чи ґрунт, а збережені лапи забезпечували маневреність і стабільність. Це робило істоту універсальним хижаком у своєму середовищі.
Знахідка також демонструє, що перехідні форми в еволюції можуть існувати довше й бути успішнішими, ніж ми думаємо. У підручниках часто зображають чітку послідовність змін, але природа рідко дотримується таких схем. Еволюція — це мозаїка, де різні риси можуть поєднуватися, зникати й з’являтися знову.
Юрська рептилія, що поєднала ознаки змій і ящірок, стає ще одним свідченням того, що історія життя на Землі набагато складніша й цікавіша, ніж прості лінійні діаграми. І кожна нова скам’янілість не лише заповнює прогалини в нашому розумінні, а й відкриває двері до нових загадок, відповіді на які наука ще тільки шукає. Дослідження опубліковане в журналі Nature.