У квітні 2023 року рибалки біля східного узбережжя Іспанії випадково виловили незвично велику акулу в межах виключної економічної зони країни. Генетичний аналіз підтвердив: це була велика біла акула (Carcharodon carcharias) — один із найвідоміших морських хижаків у світі.
Такі знахідки мають особливе значення. Великі білі акули є вершинними хижаками, які відіграють ключову роль у балансі морських екосистем. Водночас їхня чисельність у світі суттєво скоротилася — за оцінками, від 30% до майже 50% за останні півтора століття. Сьогодні вид внесений до списку вразливих у Червоному переліку МСОП (International Union for Conservation of Nature).
Після цього випадку науковці вирішили переглянути історичні дані про появи великих білих акул у Середземному морі. Результати, опубліковані в журналі Acta Ichthyologica et Piscatoria, показали значно ширшу картину, ніж вважалося раніше.
Дослідники знайшли десятки задокументованих випадків спостережень уздовж узбережжя Іспанії — щонайменше 62 записи між 1980 і 2016 роками, включно з непрямими доказами, такими як характерні укуси на морських черепахах. Якщо ж розширити історичний аналіз, згадки про появу цих акул у регіоні сягають ще XIX століття — щонайменше з 1862 року.
На перший погляд такі появи виглядають випадковими й рідкісними, що й створило враження про різке скорочення популяції. Але новий аналіз змінює цю інтерпретацію. Вчені припускають, що великі білі акули могли ніколи повністю не зникати із Середземного моря, а натомість існують як так звана «прихована» популяція — рідко помітна, але стабільна.
«Якщо розглядати повний історичний масив даних, ці спостереження виглядають радше як послідовний патерн, а не випадкові події», — зазначає провідний автор дослідження.
Особливу увагу привернув і сам виловлений у 2023 році екземпляр: це була молода особина довжиною близько 2,1 метра. Це може мати важливе значення, адже в Середземному морі вже відомі дві основні зони розмноження великих білих акул — у центральній частині басейну та в Егейському морі.
Поява молодої акули біля Іспанії ставить нові питання: чи існує ще одна, невідома зона розмноження ближче до західного Середземномор’я, чи це мігруюча особина, яка народилася в уже відомих районах? Більшість даних поки що схиляються до другого варіанту, але остаточно це не підтверджено.
Ще один важливий висновок дослідження стосується харчових міграцій. Появи акул у різні роки часто збігаються з переміщенням блакитного тунця — ключової здобичі для цього виду. Зміни чисельності тунця, своєю чергою, впливають і на присутність хижаків.
Науковці також відзначають, що в регіонах, де різко скоротилися популяції тунця, паралельно зменшилася і кількість спостережень великих білих акул. Це може свідчити про тісний екологічний зв’язок між видами.
Крім того, переміщення акул у Середземному морі, ймовірно, пов’язані з сезонними міграціями здобичі та змінами температури води. Найчастіше спостереження фіксуються навесні та влітку біля іспанського узбережжя, коли туди заходять косяки тунця.
Дослідження показує, що випадкова знахідка 2023 року може бути не ізольованою подією, а частиною значно складнішої та довготривалої картини. І якщо ця гіпотеза підтвердиться, Середземне море може виявитися набагато важливішим осередком для великих білих акул, ніж вважалося раніше.
На думку дослідників, наступним кроком має стати точніше визначення можливих районів розмноження та посилення моніторингу. Це допоможе не лише краще зрозуміти поведінку виду, а й ефективніше захистити його в умовах зростаючого антропогенного тиску.
