Ще кілька років тому вчені вважали, що історія заселення Європи була відносно простою: континент пережив три великі хвилі міграцій, які й сформували сучасне населення. Але нове масштабне дослідження стародавньої ДНК показало, що реальність була значно складнішою — із тісним співіснуванням мисливців-збирачів, фермерів, переселенців та навіть шлюбними союзами між різними культурами.
Міжнародна команда дослідників проаналізувала геноми людей, які жили на території сучасних Бельгії та Нідерландів тисячі років тому. Результати допомогли по-новому поглянути на те, як сільське господарство поширювалося Європою та яким чином змінювалося населення континенту.
Раніше науковці виділяли три основні етапи заселення Європи. Першими були мисливці-збирачі, які прийшли понад 40 тисяч років тому. Пізніше, приблизно 9 тисяч років тому, із території сучасної Анатолії почали прибувати землероби доби неоліту. А близько 5 тисяч років тому Європу охопила ще одна велика хвиля переселення — народи культури шнурової кераміки зі степів сучасної Росії та України, які фактично започаткували європейську бронзову добу.
Проте нові дані свідчать, що ці групи не просто змінювали одна одну. Вони активно взаємодіяли між собою, змішувалися та переймали спосіб життя сусідів.
Особливо цікаві результати вчені отримали під час вивчення стародавніх поховань поблизу річки Маас у Бельгії. Генетичний аналіз показав, що люди, які жили там близько 5 тисяч років тому, мали щонайменше 50% походження від місцевих мисливців-збирачів, хоча водночас у них була й значна частка генів землеробів із півдня.
Ще більш несподіваними стали дані щодо чоловічих і жіночих ліній спадковості. Y-хромосоми, які передаються по чоловічій лінії, майже повністю належали мисливцям-збирачам. Натомість мітохондріальна ДНК, що передається від матері, здебільшого походила від землеробів.
Це дозволило дослідникам припустити, що ключову роль у поширенні сільського господарства відігравали саме жінки. Імовірно, жінки з фермерських громад вступали в шлюби з чоловіками з мисливських племен і поступово приносили із собою знання про вирощування культур та осілий спосіб життя.
Науковці вважають, що такий процес міг тривати століттями. У болотистих та водних регіонах північної Європи мисливський спосіб життя залишався вигідним значно довше, ніж у південних родючих землях. Саме тому там довго співіснували обидві культури.
Втім, приблизно 4600 років тому ситуація різко змінилася. У регіон прийшла нова хвиля населення зі степів. Саме ці переселенці, яких пізніше пов’язали з культурою дзвоноподібних келихів, практично повністю змінили генетичний ландшафт Західної Європи.
Дослідники встановили, що вже через кілька століть до 80% генетичного походження населення регіону було пов’язане саме зі степовими народами. Саме вони згодом поширилися територією Центральної Європи та Британських островів, принісши із собою нові технології й традиції бронзової доби.
Особливу увагу привертає ситуація у Британії. Нові генетичні дані підтверджують, що населення, яке будувало Стоунхендж, майже повністю зникло після прибуття нових переселенців. Проте вчені наголошують: реальна історія, ймовірно, була складнішою за просту «заміну населення».
На думку авторів роботи, стародавня Європа була не ареною одномоментних завоювань, а світом постійних контактів, обміну знаннями та змішаних спільнот. І що більше археологи отримують даних із давньої ДНК, то менш прямолінійною стає історія людства. Адаптовано зі статті, вперше опублікованої в The Conversation.