Знаєте, є такі моменти в історії людства, які здаються нам непорушними віхами, майже аксіомами. Ось, скажімо, перехід від вільного життя мисливців та збирачів до осілого землеробства. Більшість із нас, напевно, уявляє собі приблизно таку картину: десь 12 тисяч років тому клімат став теплішим, річки розлилися щедріше, і ось наші предки, збагнувши, що до чого, вирішили: вистачить бігати за мамонтами, час садити пшеницю. Логічно, правда? Ця версія кочує з підручника до підручника, та й популярні книги на кшталт «Sapiens» Харарі малюють схожу, хоч і більш нюансовану, картину.
Але якщо все було… не так просто? Що, якщо головною рушійною силою цього грандіозного повороту були не так примхи природи, як самі люди? Саме такий досить зухвалий погляд пропонує недавнє дослідження, опубліковане в авторитетному журналі PNAS. Вчені з кількох великих центрів — від Бата та Кембриджу в Англії до Інституту Макса Планка у Німеччині — вирішили копнути глибше.
Давайте чесно: ідея про те, що зовнішні умови — клімат, родючі долини, дощі — були головним диригентом цього історичного оркестру, завжди мала трохи… пасивну для людини. Начебто наші предки просто пливли за течією, реагуючи на підказки погоди. “О, потепліло – саджаємо!” Звучить простовато, не знаходите?
Нове дослідження каже: стоп, хлопці, люди були не статистами, а головними дійовими особами цієї драми! Виявляється, ключову роль відіграли саме взаємини між різними групами — між тими, хто вже освоїв ази землеробства, і тими, хто, як і раніше, віддавав перевагу полюванню та збиранню.
А люди де? У центрі подій!
Уявіть собі дві групи, що живуть пліч-о-пліч. Одні – мобільні мисливці, інші – землероби, прив’язані до своєї землі. Вони мають різні потреби, різні стратегії виживання, різна швидкість зростання населення, та й смертність, ймовірно, відрізнялася. Що відбувається, коли їхні інтереси стикаються? Правильно починається конкуренція. І не лише за ресурси, а й за простір, за вплив.
Саме ці чинники — конкуренція, міграція (адже землероби поширювалися, не сиділи на місці!), культурний обмін (а може й не завжди мирний) — і стали, на думку авторів дослідження, тим мотором, який штовхав людство до аграрного способу життя. Люди не просто реагували на середу, вони активно формували її та впливали один на одного. Ось тут і починається найцікавіше.
Хижак-жертва… для людей? Чекайте, не все так буквально!
Як же вчені дійшли таких висновків? Вони не розкопували нових артефактів, а застосували досить несподіваний інструмент — математичну модель. Причому модель, що спочатку створена для аналізу популяцій хижаків та їх жертв. Ні-ні, мова не про те, що землероби полювали на збирачів (хоча, хто знає, які драми розігрувалися на зорі цивілізації). Модель імітує динаміку взаємодії двох груп із різними стратегіями виживання та розмноження.
Дослідники «годували» цій моделі дані про щільність стародавнього населення, отримані за допомогою радіовуглецевого аналізу артефактів із різних регіонів. І модель показала: закономірності поширення землеробства — як по суші, так і по морю — найкраще пояснюються саме через призму взаємодії та конкуренції між групами, а не тільки через зміни клімату. Виходить, математика допомогла почути тихий гул соціальних процесів, які раніше заглушали грім кліматичних змін.
Ну, і що з того? А ось що!
Здавалося б, ну яка різниця, що там було 12 тисяч років тому? А різниця величезна! Цей новий погляд змінює наше уявлення про себе. Він показує, що соціальні чинники, відносини між людьми, міграція та культурне змішання були найпотужнішими двигунами історії з найдавніших часів. Не менш важливими, ніж клімат чи географія. Це нагадування про те, що історія — це не лише знаряддя праці та погода. Це, перш за все, про людей, їхні спільноти, їхні конфлікти та їхню здатність до адаптації та взаємодії. Чесно кажучи, такий погляд робить минуле набагато жвавішим і об’ємнішим.
Заглядаючи за обрій
Вчені, звісно, не збираються зупинятися. Вони планують ускладнити модель, додати більше деталей та перевірити її на даних з інших регіонів світу. Хто знає, може цей підхід допоможе пролити світло і на інші переломні моменти нашої історії?
То що ж виходить? Великий перехід до землеробства, можливо, був не так відповіддю на милість природи, як результатом складної соціальної гри, в якій наші предки були активними і часом дуже наполегливими гравцями. Історія, виявляється, набагато більше про нас самих, ніж ми звикли думати. І це, погодьтеся, страшенно цікаво.