Понад 10 мільйонів років тому на Великих рівнинах Північної Америки мешкала незвичайна тварина — високий верблюд із довгою шиєю, тонкими ногами та гострими іклами. Попри моторошну зовнішність, він не полював на інших тварин, а харчувався рослинами. Новий аналіз музейних скам’янілостей дав змогу палеонтологам описати раніше невідомий рід і вид — Vampyrocamelus welshi, якого назвали «вампірським верблюдом».
Ікла, які вирізняли його серед родичів
Тварина жила приблизно 10–13 мільйонів років тому. Її рештки знаходили переважно на території сучасних штатів Техас і Оклахома, а також у Небрасці.
Головна особливість Vampyrocamelus welshi — надзвичайно великі загнуті ікла. Довжина його верхніх іклів сягала приблизно 4 сантиметрів. За словами дослідників, вони були значно більшими, ніж у будь-яких інших відомих представників родини верблюдових. Зуби мали загострені кінці та вигнуту форму.
Однак решток скелета поки небагато. Науковці мають переважно черепи, а також окремі фрагменти кінцівок і стоп. Тому точну зовнішність тварини реконструювати складно.
За будовою тіла вона могла нагадувати представників роду Aepycamelus — вимерлих верблюдових із довгою шиєю та ногами, схожими на ходулі. Деякі з них сягали приблизно трьох метрів заввишки й могли діставати листя з верхівок дерев. Імовірно, Vampyrocamelus мав подібну статуру.

Навіщо травоїдному верблюду такі ікла?
Палеонтологи розглядають кілька можливих пояснень. Гострі зуби могли допомагати тварині захищатися від хижаків, але дослідники вважають імовірнішим інше призначення — конкуренцію між самцями.
За припущенням співавторки дослідження Кетрін Марріотт з Американського музею природознавства, самці могли використовувати ікла під час суперництва за увагу самиць. На користь цієї версії свідчить те, що, за попередніми спостереженнями, самиці таких великих іклів не мали. Подібні відмінності між статями трапляються в сучасних тварин і можуть бути пов’язані зі статевим добором.
Столітні музейні колекції приховують нові відкриття
Цікаво, що самі скам’янілості не є новою знахідкою. Вони десятиліттями зберігалися в музейних колекціях, значну частину яких сформував палеонтолог Чайлдс Фрік, що фінансував численні експедиції на початку XX століття.
Під час підготовки великої монографії про еволюцію північноамериканських верблюдових дослідники повторно проаналізували десятки тисяч зразків із його колекції та переглянули родинне дерево цієї групи тварин.
Науковці також припускають, що деякі кістки, які раніше приписували Aepycamelus, насправді могли належати «вампірському верблюду». Без характерних іклів визначити походження окремих фрагментів скелета непросто.
Опис нового виду показує, наскільки важливим може бути повторне вивчення музейних колекцій. Навіть рештки, які зберігалися десятиліттями, здатні відкрити невідомі сторінки еволюції тварин.
