Наука

Вчені знайшли пояснення розломів у Тихоокеанській плиті

0

Група канадських та турецьких дослідників проаналізувала сейсмічні та петрологічні дані чотирьох тихоокеанських плато та порівняла їх з моделями субдукційної активності плит. З’ясувалося, що ці плато виникли в результаті вулканізму і безперервно деформуються через тяжіння плити, що підсувається.

Згідно з домінуючим уявленням про геотектоніку, літосферні плити жорсткі і малорухливі. Їхня деформація відбувається лише на кордонах, у місцях зустрічей з іншими плитами. Вважається, що внутрішньоплитні деформації, що виникають від напруги, гравітаційної нестійкості та інших процесів, більше властиві континентальним плитам. У океанічних цього не виявляли: подібні деформації для них нехарактерні, тому що варіації у товщині океанічної кори (близько 5-10 кілометрів) менше, ніж у континентальній товщині. Але ці плити мають місця, більш схильні до тектонічних змін, — океанічні плато, сформовані базальтовими виверженнями на дні океанів.

Група геологів з Канади та Туреччини вивчила сейсмічні та петрологічні дані сучасних тихоокеанських плато та зіставила їх з моделями руху океанічних плит у західно-тихоокеанській субдукційній системі. Результати, як зазначили дослідники, можуть пояснити загадкові внутрішньоплитні деформації, що відбуваються одночасно із фазою дрейфу. Наукова робота опублікована в журналі Geophysical Research Letters.

Геологи розглянули свідчення чотирьох тихоокеанських плато: в районах атолів Онтонг-Джава та Маніхіки (обидва атоли утворилися на вершинах великих підводних гір) та пагорбів Шатського та Хесса. Дослідження Онтонг-Джави показали, що до прибуття до кордону зіткнення літосферних плит (зона субдукції) підводна гора, на вершині якої знаходиться атол, зазнала кількох епізодів великої магматичної активності — вчені пояснили їх виливами з літосфери та тектонікою розтягнення, що мала 5 років назад.

Подібну активність виявили у височини Шатського, де тектонічні розтягнення відбувалися під час дрейфу плато у бік Японського та Ідзу-Бонінського жолобів. У 900 кілометрах знаходиться височина Хесса, сформована приблизно 110 мільйонів років тому. Сейсмічні дані цього плато показали, що вертикальні зміщення вздовж розломів можуть досягати трьох кілометрів і є ступінчастими структурами. Імовірно, вони виникли в середньому еоцені і були активні під час накопичення опадів. Згідно з інтерпретацією авторів статті, підводна гора, на вершині якої знаходиться атол Маніхіки, з’явилася близько 123 мільйонів років тому і незабаром після розломів розділилася на три субплато.

Читайте також -  Нові дані ДНК змінюють розуміння жертв виверження в Помпеях

Потім дослідники вирішили зрозуміти, як тектонічні розтягнення могли виникнути далеко від зон субдукції. Для цього вони створили кілька моделей, які показали, що океанічні плато безперервно деформуються з початку дрейфу. Геологи пояснили ці деформації тяжінням субдукуючої (підсувається) плити, тобто тієї, на яку насувається інша. Часто подібні зіткнення відбуваються між континентальними та океанічними плитами.

«Є свідчення того, що в минулому в цих місцях відбувався вулканізм внаслідок такого роду пошкоджень плит — можливо, епізодично чи постійно, але незрозуміло, чи відбувається це зараз. Ми не можемо бути впевнені в цьому, оскільки плато знаходяться на глибині тисяч метрів під поверхнею океану, а відправка дослідницьких судів для збору даних потребує великих зусиль. Тому ми сподіваємося, що наша стаття приверне увагу до плато і буде зібрано більше даних», — зазначив автор дослідження Еркан Гюн.

Comments

Comments are closed.

error: Вміст захищено!!!