Уявіть, що ви просто гуляєте простором без чіткої мети — парком, фестивалем або великим відкритим майданчиком. Ви не плануєте маршрут і не думаєте про напрямок. Здається, рух у таких умовах має бути абсолютно випадковим: куди захочеться, туди й повертаєте. Але нове міжнародне дослідження показує, що навіть у таких «вільних» прогулянках людське тіло дотримується прихованого правила.
Група вчених із різних країн поставила просте запитання: коли люди рухаються без орієнтира, вони частіше повертають ліворуч чи праворуч? І відповідь виявилася зовсім не нейтральною.
Дослідники проаналізували поведінку людей у різних умовах — у відкритих і обмежених просторах, у різних країнах (зокрема Іспанії та Японії), а також серед різних вікових груп. Окрему увагу приділили тому, щоб виключити будь-який вплив натовпу чи соціальної взаємодії. Люди також виконували завдання індивідуально, без присутності інших учасників.
Результат повторювався знову і знову: люди демонструють помітну схильність повертати проти годинникової стрілки — тобто частіше ліворуч.
«Це було абсолютно несподівано, адже інтуїтивно здається, що люди мають рухатися випадково, без жодної системи», — пояснює інженер Клаудіо Фелічані, який під час дослідження працював в Університеті Токіо. «Але ми побачили чітку, вимірювану тенденцію: за однакових умов люди частіше обирають поворот ліворуч».
Щоб перевірити, чи не є це наслідком соціального впливу, в одному з експериментів 209 учасників попросили рухатися самостійно всередині шестикутної огорожі, створеної зі столів і стільців. Умови виключали будь-який натовп або підказки середовища. І навіть там ефект зберігся — хоч і невеликий, але статистично стабільний.
Цікаво, що ця закономірність не залежала від того, яка рука у людини домінує, чи від статі. Тобто правші й лівші, чоловіки й жінки демонстрували схожу поведінку.
Єдиним фактором, який трохи змінював результат, виявився вік: молодші учасники частіше повертали ліворуч, тоді як у старших ця тенденція слабшала. Втім, у дослідженні не брали участь люди старші середнього віку, тож повна картина ще попереду.
Найбільша загадка полягає не в самій наявності цього ефекту, а в його походженні. Дослідники поступово виключили очевидні пояснення. Наприклад, перевірки із закритими та закритими очима не змінили результат — отже, справа не лише у зоровому сприйнятті.
«Деякі припускали, що це може бути пов’язано з глобальними факторами — як-от магнітне поле Землі чи сила Коріоліса. Але це виглядає малоймовірно», — зазначає Фелічані.
Іншими словами, джерело цього «лівого ухилу» поки що не знайдено. Але вже зрозуміло: це не випадковість і не наслідок культури чи звички, а щось глибше — можливо, навіть біологічне.
Хоча на перший погляд така деталь здається дрібницею, наслідки можуть бути доволі практичними. Архітектори, урбаністи та фахівці з безпеки вже давно знають, що натовпи рідко поводяться хаотично. Якщо існує прихована схильність до певного напрямку руху, це може впливати на проєктування просторів — від вокзалів і стадіонів до торгових центрів і евакуаційних маршрутів.
Дослідники також відзначають цікаві паралелі зі спортом: деякі дисципліни традиційно проводяться на трасах, де рух іде проти годинникової стрілки, і причина цього ніколи чітко не пояснювалася.
Попереду ще багато питань. Чи зберігається цей ефект у старшому віці? Чи проявляється він у людей із порушеннями руху? І чи можна його відтворити в умовах віртуальної реальності, повністю контролюючи середовище?
Є також ідея перевірити, чи існує подібна закономірність у тварин. Адже у природі більшість видів рухається без чіткої переваги напрямку, і людський «лівий ухил» може виявитися унікальною особливістю. Поки що ж дослідження залишає відчуття простої, але цікавої істини: навіть у моменти, коли ми думаємо, що рухаємося абсолютно вільно, наше тіло може непомітно підказувати нам напрямок.