Уявлення про еволюцію часто зводиться до простої ідеї: якщо вид існує довго, значить він «сильніший» і краще пристосований. Але чи стає вид справді стійкішим із віком? Нове масштабне дослідження показало, що для акул і скатів відповідь — так, і дуже виразно.
Команда вчених з Університету Цюриха проаналізувала понад 20 тисяч викопних решток акул і скатів з усього світу та дійшла несподіваного висновку: нові, щойно сформовані види зникають значно швидше, ніж ті, що існують мільйони років.
Скам’янілості як літопис виживання
Дослідження зосередилося на групі Neoselachii — до неї належать усі сучасні акули та скати. Використовуючи скам’янілості, науковці відновили історію приблизно 1500 видів за останні 145 мільйонів років — від епохи динозаврів і до відносно недавніх геологічних часів.
Щоб компенсувати прогалини у викопному літописі (адже не всі організми однаково добре зберігаються), команда застосувала сучасні статистичні методи та нейромережі. Це дозволило точніше оцінити, коли види з’являлися і коли зникали.
Молоді — під ударом, старі — витриваліші
Результати виявилися послідовними для всіх епох: ризик вимирання зменшується з віком виду. Наприклад, види, що проіснували близько 4 мільйонів років, зникали значно частіше, ніж ті, чия історія тривала 20 мільйонів років і більше.
Дослідниця Крістіна Кочакова пояснює це просто: молоді види зазвичай мають невеликі популяції та вузький ареал. Якщо вони залежать від конкретного типу їжі чи середовища, будь-яка різка зміна клімату або екосистеми може стати фатальною. Старі ж види за мільйони років проходять «природний відбір на міцність» — виживають ті, хто має ширший раціон, більшу гнучкість і здатність адаптуватися.
Менше нових видів — менше шансів на відновлення
Ще один тривожний висновок: упродовж останніх 40–50 мільйонів років нові види акул і скатів з’являються значно рідше, ніж раніше. Це означає, що після масових вимирань океани відновлюються повільніше, а загальне різноманіття зменшується. Менше видів — це менше «еволюційних експериментів» і нижча здатність екосистем адаптуватися до майбутніх змін.
Сучасні загрози роблять ситуацію критичною
Сьогодні цей еволюційний дисбаланс накладається на потужний людський вплив. За оцінками екологів, понад третина всіх видів акул і скатів перебувають під загрозою зникнення. Основні причини — промисловий вилов, прилов у рибальських сітках і повільне розмноження. Особливо вразливими стають саме «молоді» види, які ще не встигли розселитися або зміцнити популяцію.
Як це може допомогти охороні природи
Отримані дані можуть стати практичним інструментом для захисту морських мешканців. Якщо науковці знають, наскільки «молодий» той чи інший вид з точки зору еволюції, його можна вважати групою підвищеного ризику. Це допоможе пріоритезувати заходи — від обмеження вилову до охорони місць розмноження.
Час — жорсткий, але чесний фільтр
Дослідження показує: час сам по собі працює як фільтр, залишаючи в океанах найстійкіші лінії. Але сучасні темпи змін — настільки швидкі, що еволюція просто не встигає реагувати.
Якщо людство втратить молоді гілки еволюційного дерева, океани стануть біднішими — не лише сьогодні, а й у майбутньому. Захист акул і скатів — це не лише про збереження окремих видів, а про стабільність цілих морських екосистем у світі, що стрімко змінюється.