Вміст шлунка давньої істоти оживляє історію. Щоб розкрити таємниці минулого, науковці застосовують найрізноманітніші методи, аби дістатися істини. Кліматологи бурять двокілометрові льодові керни, щоб зрозуміти кліматичні умови давньої Землі. Палеонтологи аналізують шари осадових порід, щоб відтворити фізичну хронологію минулих епох. І хоча єгиптологи так само використовують численні передові археологічні технології, інколи найкраще просто скористатися шлунком муміфікованого крокодила.
Саме так і зробили дослідники з Манчестерського університету, які дослідили 3000-річну мумію крокодила довжиною 2,2 метра, що зберігалася в Бірмінгемському музеї та художній галереї під інвентарним номером 2005.335. Хоча давні єгиптяни зазвичай видаляли внутрішні органи під час муміфікації людей, крокодилам, принесеним у жертву богу Собеку, залишали нутрощі. Ця невелика відмінність у ритуалі дає змогу сучасним ученим аналізувати органи та розкривати таємниці цього химерного жертвоприношення.
Щоб зберегти експонат для майбутніх виставок, команда дослідників застосувала неінвазивні методи — рентген та комп’ютерну томографію, щоб задокументувати вміст шлунка крокодила. Серед стародавніх залишків їжі вчені знайшли звичні гастроліти — невеликі камінці, які крокодили регулярно ковтають для полегшення травлення.
Однак дослідники також виявили цілу рибу, наживлену на бронзовий гачок. Оскільки проміжок часу між останньою трапезою та смертю тварини був дуже коротким — гастроліти ще не встигли дістатися шлунка — крокодила, ймовірно, навмисно впіймали давні єгиптяни для участі в жертвоприношенні Собеку.
«Якщо раніше дослідження спиралися на інвазивні методи, такі як розгортання мумії та розтин, то тривимірна радіографія дозволяє зазирнути всередину, не пошкоджуючи ці важливі та захопливі артефакти», — сказала археозоолог Манчестерського університету Лідія МакНайт, співавторка дослідження, опублікованого в журналі Digital Applications in Archaeology and Cultural Heritage.
Зберігаючи древнього крокодила неушкодженим, МакНайт та її команда також «віртуально» відтворили бронзовий гачок, що застряг у шлунку, для майбутніх музейних експозицій. Вона зазначає, що давні єгиптяни, ймовірно, використовували затверділу глину для створення форми, а потім заливали в неї розплавлений метал на деревному вугіллі.
«Незважаючи на кілька тисячоліть, що минули між виготовленням стародавнього рибальського гачка та сучасної репліки, процес лиття залишається напрочуд схожим», — додала МакНайт.
Хоча експонат 2005.335 загинув жахливою смертю, крокодили насправді були шанованими у давньоєгипетському суспільстві за силу, але й за прояви ніжності — особливо щодо своїх дитинчат. Проте, можливо, їх шанували надто сильно. Археологи вважають, що ця культура, де крокодил був головним хижаком Нілу (після людей, звісно), ймовірно, спеціально розводила цих тварин для жертвоприношень так званими «крокодилячими культами». У місті Фаюм, центрі поклоніння Собеку, було знайдено тисячі муміфікованих крокодилів, багато з яких — дитинчата.
Але завдяки цим давнім жертвам історія цих муміфікованих крокодилів нарешті розкриває свої таємниці.